Душевна розмова

За два роки спільного життя у нашій родині виробився своєрідний графік, якому ми слідували автоматично від неділі до неділі. Будні ми проводили порізно: він на фірмі, я в універі й зідзвонювались в обід, щоб обговорити, яку їжу взяти із супермакету. Знову зустрічалися за вечерею,  потім кожен повертався до своїх справ. Він відписував клієнтам, я планувала розклад, виставляла заміни. Субота проходила з подібними парами, переважно у закладах швидкого приготування, якщо не траплялося чогось несподіваного, як день народження мами чи її приїзд. Але неділя, це був повністю наш день. В неділю все було інакше, ніж в інші дні: ми довше спали, довше обіймалися і валялися у ліжку, не поспішаючи готували сніданок і довго розпивали ранішню каву. Так було і цього разу, ми сиділи один на проти одного з ароматним напоєм і телефонами в руках, як раптом мій чоловік тицьнув мені під ніс своїм телефоном з неоднозначним вигуком. 

— Нє, ну ти тільки полюбуйся, знову знайшли труп в центрі міста і це серед білого дня.

— Ну і шо? 

Байдуже відмовила я, навіть, не глянувши в його телефон, тому що подібні новини вже давно перестали дивувати мене, дивлячись на те, який рівень приступності у світі. Більше здивувала реакція Діми на цю новину. Зазвичай він був не надто емоційний чи балакучий, завжди уникав будь-яких суперечок, а якщо їх оминути було не можливо, то старався згладити кути. Тому ця емоційність була зовсім для нього не характерна.

— А те,— продовжив він,— що наскільки людина не заморочується, щоб залишити всі докази проти себе просто неба. Цей злочинець, або цілковитий дурень, або просто не знав, що з ним робити.

Я підняла на чоловіка питливий погляд. Ніколи б не подумала, що він заведеться він такої теми. Для нього весь кримінальний світ, будь то справжній або вигаданий, був далеким. Він цілком серйозно вірив у силу кубиків Джейсона Стетхема у боробьбі зі злом, на відміну від мене. Ще в дитячому садочку мені довелось переглянути “Бандитский Петербург” і “Бригаду”. Звичайно, не по власній волі, просто коли на телевізорі два канали особливо обирати не було з чого. В початковій школі разом з бабусею і дідусем дивилась програму “Суд”. Ми так добре розбиралися у справах, статтях і кримінальних кодексах, що у вільний час обговорювали кого з родичів за яку статтю можна посадити. Збори в старшій школі проходили на фоні серіалів “Комісар Рекс” і “Мухтар”, а уроки робилися  під “C.S.I.: Место преступления Майами”. Все отримало серйозніше продовження на перших курсах університету. Хоч я не завжди мала достатньо грошей на їжу, але з неабияким  апетитом поїдала романи Агати Крісті і Артура Конан Дойля. Чи потрібно казати, що всі можливі екранізації “Шерлока Холмса” і “Пуаро” були переглянуті. Багато разів я уявляла себе в ролі детектива чи вбивці, який позбувається слідів. Старалася за допомогою дедукції розповісти про незнайому людину або відтворити події. Давнє захоплення з новою силою заграло в мені, тому я продовжила:

— А щоб ти зробив на місті вбивці? 

Він замовчав на хвилину задумався і сказав:

—  Що тут робити? Прив’язав за ногу до камінця і, як кажуть, кінці в воду. — І він задоволено розвів руками.

— І це все, містер Моріарті? — насмішкувато запитала я.

— Хто?

— Забуть. Просто це дуже просто. Не встигнеш зоглядітися, як за тобою прийдуть.

— Ага, з нашою поліцією це навряд чи.

— Сам подумай, кінцівки розкладаються швидко. Рано чи пізно труп спливе, а якщо є тіло — є діло.

При моїх словах Дімка роздумуючи замовчав, а я продовжила.

— Ти, звичайно, можеш більше повозитися. Наприклад, закопати тіло в лісі, притрусити мохом, гілля наносити, каміння там різне. Але це все одно не надійно, багато ризиків: від ботаніка-любителя, який зверне не туди до землі під нігтями і бруду в багажнику.

— Так, я все зрозумів, таки краще на вулиці залишити.

— Ну що ти одразу опускаєш руки. Є безліч інших способів позбутися людини.

— Ти це про що? — зацікавлено спитав Діма.

— Як тобі версія нещасного випадку чи самогубства або заснув і не проснувся? В решті решт, є безліч отрут, а отрута, як відомо, це жіноча зброя.

— Ооой! — іронічно протягнув Дімка, демонстративно закотивши очі до верху. — Звичайно, нічого підозрілого, якщо хтось корчиться по підлозі з піною у роті. Точно, ніхто не догадається, що це вбивство.

Глузливо заявив він і задоволено відпив каву.

Я з образою глянула на нього і продовжила:

— Знаєш, Діма, є такі отрути, які діють довго, але ефективно. Як, наприклад “Курама” — це африканська отрута, яку синтезували шамани, щоб позбуватися своїх ворогів. Він викликає серцевий напад. Так в 90-х роках “братки” позбувалися своїх конкурентів по бізнесу. Одного невинного укольчика було достатньо для того, щоб викликати штучну зупинку серця. Майже, всі жертви помирали до приїзду швидкої. Через пів години “Курама” самостійно виводилася з організму і жодна експертиза не могла її виявити.

Поки я говорила Діма притих і вже трішки насторожено дивився на мене. Ніколи раніше я не розкривала перед ним ці грані своєї особистості.

— А ще знаєш, в 17 столітті була популярною отрута “Аква-Тофана” без запаху і кольору. Ним тисячі жінок труїли своїх чоловіків. — При цих словах чоловік заворушився на стільці. — Всього декілька капель було достатньо, щоб звалити здорового мужика. Спочатку відчувається незначне недомагання, втомленість, далі підіймається температура, — коли я поглянула на Діму, його рука якраз досліджувала лоб на наявність жару, — потім починався кашель, —Діма швидко сковтнув і його кадик хвилеподібно здригнувся, — а далі за відсутністю смаку й апетиту наступала повільна смерть. Ніхто в ті часи не вникав від чого: може від лихорадки, або від старості та хоч від “Корона вірусу”.