Душевна поезія

****

Ти хотів бути світом моїм і небом,
Сонцем ранковим, спокоєм, хлібом.
Ти приходив у сни мої втомлені,
Ти торкався душі обіймами скромними.

Ти хотів бути морем і тишею,
Бути світлом у серці і мрією.
Я ж ховала в собі свої рани,
Але вірила — ти їх загоїш без магії.

У тобі відчувала я ніжність і дім,
Теплу пристань між холодом зим.
І коли між нами пролягла печаль,
Серце шепоче: "любов не зникає, на жаль".

Подобається

#673 в Різне
#62 в Поезія

Відредаговано: 01.01.2026