Розділ 19: Життя до і після

Мія сиділа в своїй кімнаті, поглядаючи на телефон, який лежав на столі. Повідомлення від Майка досі світились на екрані, але вона не наважувалась їх відкрити. Її голова була переповнена сумнівами та страхами. Вона вже заблокувала його, але кожна частинка її свідомості бажала відповіді. «Як він міг приховати це? Як він міг так вчинити?» — думала вона, намагаючись переконати себе, що так буде краще.

Весь день після зустрічі з Каем здавався розмитим кошмаром. Здавалось, що її життя перекинулося з ніг на голову за одну ніч. Все, що здавалося важливим — навчання, друзі, навіть буденні речі, які її оточували, — втратило сенс. Її голова була зайнята тільки одним: «Він вампір. Майк вампір.»

Вона сиділа, обійнявши коліна, і розглядала свої руки, згадуючи, як вони тремтіли, коли Кай показав їй свої клики. Це був не сон, не ілюзія. Він довів, що вампіри існують, і вона тепер знала, що це правда.

Телефон знову засвітився, але Мія не дивилася. Вона була занурена у свої думки, не помічаючи часу, що минав.

— Чому все стало так складно? — прошепотіла вона до себе.

Її погляд випадково зупинився на дзеркалі, де відображалася її бліда, налякана постать. Вона вже не впізнавала себе. Відкриття правди змінило її. Вона більше не була тією дівчиною, яка просто мріяла про кохання. Зараз вона опинилась в самому центрі історії, яка лякала її до кісток.

Раптом двері її кімнати тихо відчинилися. Мія здригнулася і обернулась, готова до того, що побачить Майка. Але це була її подруга, Оля, яка з занепокоєнням дивилася на неї.

— Міє, ти цілий день не виходила зі своєї кімнати. Що сталося? Ти вже третю пару пропустила.

Мія тільки похитала головою.

— Я просто не виспалась, — намагалася вона збрехати, але її голос видавав тривогу.

Оля нахмурила брови і підійшла ближче.

— Не виспалась? Щось не так, і ти це знаєш. Розкажи мені.

Мія не знала, як усе пояснити. Чи зможе Оля повірити в таку неймовірну історію? Чи зможе вона підтримати її, якщо дізнається правду?

— Це занадто складно, — відповіла вона нарешті. — Я просто зараз не готова говорити.

Оля сіла поруч із нею, обняла за плечі й тихо прошепотіла:

— Як би там не було, ти завжди можеш мені довіритися. Ми з тобою пережили чимало, і я поруч, як і завжди.

Мія вдячно усміхнулася, але в глибині душі відчувала, що цю таємницю їй доведеться тримати при собі. Вона не могла втягнути Олю в це небезпечне життя.

— Я просто трохи відпочину, — сказала Мія, намагаючись закінчити розмову.

Оля кивнула і підвелася.

— Добре. Якщо що — я поруч. Просто подзвони.

Як тільки двері зачинилися, Мія видихнула. Її серце було важким, а розум заплутаним. Вона лягла на ліжко, намагаючись заснути, але сон не приходив.

Раптом її телефон знову засвітився, і цього разу вона не змогла стриматися — вона взяла його до рук. Це було чергове повідомлення від Майка. Вона заблокувала його, але повідомлення все одно приходили.

«Мія, прошу, поговори зі мною. Я поясню все. Дай мені шанс.»

Вона заціпеніла, читаючи його слова. Її пальці завмерли над екраном. Частина її хотіла відповісти, але страх все ще тримав її на відстані.

«Він монстр…» — нагадала собі вона. «Але чому я все ще думаю про нього? Чому мені так важко?»

Не встигла вона закрити телефон, як її серце застрибнуло в грудях. Перед нею з'явився Майк. Просто так, прямо в її кімнаті.