Розділ 17: Розмова

Мія прокинулася на світанку, але не відчувала ні бажання вставати, ні сил на новий день. Вчорашня ніч залишила по собі порожнечу і страх. Вона не могла відігнати від себе думки про Майка, про Кая, про все, що сталося. "Це все як кошмар", — подумала вона, сидячи на ліжку, притиснувши коліна до грудей.

Та все ж, навіть якщо вона вирішила ігнорувати його, життя тривало. В університет треба було йти. Мія повільно зібралася і вирушила до занять, хоча думки про вампірів не давали їй спокою.

Коли вона прийшла до університету, перша пара вже починалася. Вона швидко увійшла до аудиторії, де її вже чекала Оля.

— Привіт! — весело привітала подруга, але одразу ж помітила, що з Мією щось не так. — Ти що, не виспалась?

Мія сіла поруч, намагаючись змусити себе посміхнутися, але зусилля вийшло млявим.

— Так, просто… ніч безсонна була, — відповіла вона, не бажаючи розповідати про свої справжні переживання. Як вона могла пояснити Олі, що її життя перевернулося через вампірів?

Оля кивнула, не надто здивувавшись.

— У тебе зараз такий вигляд, ніби ти цілу ніч не зімкнула очей. Спробуй трохи відпочити після пар. У тебе все гаразд?

— Так, усе нормально, — збрехала Мія, намагаючись не дивитися Олі в очі.

Парою за парою день тягнувся, немов у тумані. Мія майже нічого не запам’ятала з лекцій, а думки продовжували блукати навколо Майка. "Вампір… Це справді можливо?" Їй було важко повірити в усе це, але водночас серце підказувало, що це правда.

Після закінчення останньої пари Мія зібрала речі й вирушила додому. Вона сподівалася, що кілька годин у тиші допоможуть їй зібрати думки до купи, але як тільки вона підійшла до порога свого будинку, щось зупинило її.

Перед нею, буквально в кількох кроках, стояв Майк. Він виглядав тривожно і, здається, не міг знайти слів.

Мія різко зупинилася, її серце пропустило кілька ударів. Її перше бажання було втекти, але ноги не рухались. Майк зробив крок уперед, намагаючись почати розмову, але вона вже встигла зачинити своє серце для нього.

— Мія, будь ласка, — почав він. Його голос звучав так, ніби в ньому було все: біль, розгубленість, спроба зрозуміти.

Вона подивилася на нього, в її очах стояв суміш страху і зради.

— Що ти тут робиш? — ледве вимовила вона. Її голос тремтів, але не від холоду.

— Ти мене заблокувала... Я не міг тебе знайти і не знаю, що сталося. Мені потрібно з тобою поговорити, пояснити все. Будь ласка, — він виглядав по-справжньому розбитим, але Мія пам'ятала слова Кая.

Вона зібрала в собі всю свою рішучість і холодно відповіла:

— Я більше не хочу слухати брехню, Майку. І... я більше не хочу бачити тебе.

В його очах на мить промайнув біль. Майк зупинився, розуміючи, що вона не готова слухати. Він знав, що втрачає її, але як же він міг втратити ще одну кохану людину?