Розділ 8: Сповідь в серцях

Мія вийшла з вбиральні, намагаючись зберегти спокій. Вона повільно повернулася до столика, де Майк сидів із легким сумом в очах. Він дивився на неї, наче намагався розгадати її думки, зрозуміти, чому вона так різко пішла.

«Вибач за це…» — тихо почала Мія, сідаючи на своє місце. Їй було незручно і соромно, адже поцілунок вибив її з рівноваги, але в той же час вона не могла ігнорувати той магнетизм, що відчувала до нього.

«Не хвилюйся», — сказав Майк, трохи посміхнувшись. Його голос був тихий, спокійний, але в ньому відчувалася прихована напруга. «Я, можливо, трохи поспішив. Але не можу заперечувати того, що відчуваю…»

Мія злегка підняла погляд. Їй було важко зрозуміти, чому він так сильно привернув її увагу. Вони знали один одного всього кілька днів, але вже відчувала, що між ними є щось більше.

«Майк...» — почала вона, обмірковуючи свої слова. «Я просто не розумію, чому… чому я відчуваю таке знайоме почуття, коли поруч з тобою. Ніби ми вже зустрічалися раніше…»

Майк відвів погляд, ніби намагався заховати свої емоції. Він не міг розповісти їй правду, але й не міг приховувати все вічно. Щось глибоке всередині нього підказувало, що вона більше, ніж просто нова знайома, але він не міг дозволити собі це озвучити.

«Можливо, це просто доля, що звела нас», — обережно сказав він, намагаючись змінити напрямок розмови. «Можливо, ми повинні були зустрітися саме зараз, у цей момент».

Мія задумливо дивилася на Майка. Їй здавалося, що він ховає щось важливе, але вона не була готова тиснути на нього. Врешті-решт, вона й сама не розуміла своїх відчуттів.

«Може, ти й правий», — нарешті сказала вона, злегка посміхнувшись. Але глибоко всередині не могла позбутися думки, що між ними є якась таємниця, яку він не розкриває.

Майк теж посміхнувся, але його думки залишалися далеко. Він почувався на межі, намагаючись зрозуміти, чи дійсно їхня зустріч була випадковістю, чи існував глибший зв’язок