РОЗДІЛ 3

– Я так за тебе рада! – скрикнула Кейт по той бік зв'язку. – Нам обов'язково треба зустрітися. Найближчим часом. Мені просто необхідно все це почути наживо! Інакше я неодмінно збожеволію, додумуючи всі нюанси. Хочу бачити твоє обличчя.

– О! Я не впевнена, що вдасться втілити в життя негайно. Все ж таки перші дні на новій роботі. Хотілося б освоїтись і розібратися, що до чого. До того ж у мене вже є деякі плани.

– Ох, я теж навряд чи змогла б так одразу... Батько мене приб'є на місці, якщо я знову втечу у своїх справах, – одразу ж похмурнівши, важко зітхнула Кейт. – Мені так і не вдалося розробити для нього артефакт, мета якого відрізняти справжні документи від фальшивок. Ліско, тільки зараз розумію, що заняття артефакторикою – точно не моє. Швидше я хотіла б розробляти нові моделі суконь. До речі, ти вже знаєш, що з моєї подачі у столиці тепер модно прикрашати жіночі капелюшки брошками у вигляді фруктових грон?

– Гадки не мала. Я всього кілька годин у місті, і все, що бачила – найманий екіпаж та вітрини майстерні.

– І що, там не було жодної пані? – хитро поцікавилася подруга.

– Ну чому ж? Були, звісно...

– …але ти просто не звернула уваги, – вгадала Кейт. Що не дивно, вона мене добре знала. – Хто б сумнівався. Цілком у твоєму стилі. І я остаточно утвердилася на думці, що ближче до вихідних нам обов'язково потрібно зустрітися й оновити твій гардероб.

– Не уявляю, як із тобою сперечатися! – розсміялася у відповідь я.

– Бо не треба. Ой, чорт! Татко повернувся і зараз знову катуватиме мене на предмет результату моєї роботи. Я зв'яжусь з тобою пізніше. І на вихідний нічого не плануй. Я надішлю “пташку”.

– Так! Успіхів! – відповіла я і кинула брошку на диван поруч.

На журнальному столику сходили паром чашка з ранковою кавою і незрівнянними ароматами свіжої випічки круасани з шоколадом. У відчинене вікно влітало наповнене ранковою прохолодою повітря впереміш з вигуками візників і просто звичайним шумом великого міста.

Як незвично все ж таки.

Шість років у закритій Академії відучили мене не лише від шуму та гаму. Хоча здавалося б – діти та гам нерозлучні. Але це аж ніяк не стосувалося нашого навчального закладу, де шум був нонсенсом, а не нормою.

Але не суть!

Сьогодні мій перший робочий день.

У двері постукали, і я піднялася, щоб відчинити.

– Доброго ранку! – привітався, ховаючи погляд, Стефан.

– І тобі! Я майже готова. Кави?

Він криво усміхнувся, але так і не переступив поріг. Це теж результат життя в Академії, де суворо заборонено не лише входити до дівочих кімнат, а й підійматися до нашої частини гуртожитку. Правила, звичайно ж, дотримувалися не всі, але я старанно пропускала повз вуха свіжі й не дуже плітки.

– Дякую, ні. Ліско, вибач… за вчорашнє. Будь ласка! Ти не тримаєш на мене зла?

– Чого б це? – старанно ховаючи образу, щоб не псувати прекрасний настрій у перший робочий день, поцікавилася я.

Кинула трохи сумний погляд на свій сніданок, що так і залишиться стояти на столику, і, підхопивши робочу сумочку, вийшла в коридор.

– Я обіцяв тобі зайти вчора ввечері.

– Ах, облиш! Зате я чудово виспалася і відпочила, – замість погуляти містом і вечері в компанії, а не на самоті.

Якось блякло та сумно почалося моє столичне життя.

Але чорт із ним! Я приїхала працювати, зрештою.

– Правда? – несміливо уточнив Стефан.

– Кришталево чиста, як моє сумління! – усміхнулася я, прямуючи до свого робочого місця. – До того ж я зв'язалася з Кейт, і ми у вихідний збираємося прогулятися магазинами. До речі, він тут, як і скрізь? Я поки що нічого не знаю.

– Так! Субота і неділя – вихідні, – повеселішавши та, схоже, вирішивши, що я на нього справді не тримаю зла, почав пояснювати Стефан. Наївний. Я просто не вигадала, як йому помститися. Поки що... – Але раз на місяць, можливо, доведеться попрацювати й у вихідні. Зазвичай залишаються одна-дві людини та приймають замовлення на тиждень вперед. Безпосередньо з артефактами не потрібно працювати. Винятково паперова робота.

Ну, це мене цілком влаштовує. Одні вихідні записувати замовлення – не така вже проблема.

– Гарної роботи! – посміхнувшись побажав він біля самих дверей у майстерню. – І якщо що – на твоєму столі є артефакт зв'язку. Там же і список справ на сьогодні, і замовлення, які ти маєш право приймати. Поки тобі не довірять виготовлення на замовлення, але чистку можеш брати сміливо. У будні замовлення приймають та розподіляють адміністратори по роботі з клієнтами. А ось особливих клієнтів приймає дядечко особисто… Ось тобі бейдж, – протягнув він мені позолочену табличку з моїм ім'ям та посадою, – він же перепустка в майстерню і допуск до розхідників. Гаразд, буде ще час розповісти тобі. Сьогодні я все ж таки планую виправитися і забрати тебе в місто. Успіхів!

– І тобі гарної роботи! – усміхнулася я у відповідь.

Планує... Ну, хай собі планує. У мене свої плани цього вечора.

Що ж… До роботи!