Глава 6 Вогонь палає у пітьмі Частина 1

— Куди ти мене везеш? — запитала вона у Клівана, коли вони знову проходили через центр табору. — І хто така спільниця?

— Сама скоро побачиш, — витримавши певну паузу, коротко відповів старшина.

Судячи з усього, він повернувся до свого звичного стану, тому дівчина просто вирішила чекати, поки вони дійдуть до місця призначення. Багато часу це не зайняло, і через кілька хвилин вони зупинилися.

Кліван підійшов і перерізав пути біля ніг, залишаючи довгий мотузок, що тягнувся до все ще зв'язаних рук, і зняв її з коня. Від раптової зміни положення, тільки торкнувшись землі онімілими ступнями, світ навколо дівчини зробив неймовірний оберт, якого вона витримати не змогла і відразу впала на спину. Від зіткнення з землею всі травми разом нагадали, що вони нікуди не поділися. Старшина потягнув її за мотузок на руках догори, змушуючи підвестися на ноги.

— Вперед, — скомандував Кліван.

— Я не… можу так… швидко, — ледь тримаючись вертикально, поскаржилася Вініс, коли він штовхав її в спину.

— Вперед! — гаркнув старшина.

Перед Вініс вишикувалися шеренги металевих кліток висотою з дорослого чоловіка. Кліван вів її вздовж них по вже гарно втоптаній стежині до невеликого намету вартових у центрі цієї, створеної на швидку руку, як і все навколо, в'язниці. Ці кілька метрів здавалися для дівчини більшою відстанню, ніж вона пройшла за все своє життя. У кількох десятках метрів від неї вже був ліс, але в її стані вона навіть мріяти не могла, щоб спробувати добігти туди. Всі сили йшли на те, щоб просто знову не впасти. З палатки вийшов гвардієць, коли вони підійшли. Тримаючи лампу перед собою, він розглядав нічних гостей, освітлюючи заодно свій округлий живіт, що виділявся з-під пончо, та таке саме по формі обличчя, вкрите щетиною.

— Доброї ночі. Старшина Кліван з Вальдтору, — привітав старшина без свого звичайного тону, вже втомленим голосом.

— Доброї ночі, старшина. Привели ще одного виродка? — поцікавився гвардієць, радий новому гостю. — Ого, оце ви їй гарно надавали! Що, норовлива сильно? Нічого, тут заспокоїться.

— Її за наказом командора Фольгера посадити до полоненої з Постени, — не підтримуючи розмови, відразу перейшов до справи Кліван.

— Тієї, що командор наказав тримати окремо? — уточнив вартовий.

— Вірно. Тільки будьте уважні, вона вже поранила одного бійця, — відповів старшина. — Покажіть їй нашу гостинність.

— Так точно, пане старшина, — вдаривши в груди, вартовий віддав честь і забрав мотузок у Клівана. — З превеликим задоволенням!

Той також віддав честь і пішов назад до коня, не повертаючись.

— Ну, йди сюди, потворо! — гвардієць почав заштовхувати дівчину в намет.

Всередині накриття був лише малий стіл з двома стільцями, масляна лампа, що висіла зверху, і кілька вузьких стелажів з дрібними речами, від сумок і гаманців до головних уборів і окремих частин одягу. Вартовий зайшов за Вініс, чухаючи своє пузо, і повернув її до себе спиною.

— Стій рівно і не смикайся, а не то пожалієш, — гаркнув гвардієць. — Зараз побачимо, що в тебе є.

Вартовий вже звичним для нього чином почав обшук полоненої. Спочатку він зняв сумку з її поясу. Чоловік швидко оглянув її вміст і поклав на стелаж, а потім почав оглядати та обмацувати її всю від ніг до голови. Весь цей процес супроводжувався насвистуванням якоїсь тільки йому відомої мелодії. Від кожного дотику його гидких і брудних рук, навіть через одяг, почало нудити. Огида і гнів наповнювали її. З кожною секундою терпіння витягувалося, доки не стало як натягнута струна, що скоро розірветься. Руки почали тремтіти від напруги. Здавалося, все навколо стискається, навіть світло лампи обпалювало як вогнем. Їй хотілося вдарити його. Хоч чимось. Але від слабкості тіло її майже не слухалося. Від цього хотілося кричати. Проте такого задоволення вона йому не подарує.

Коли він дійшов до її сідниць, він сповільнився, а свист стих.

— Обличчя тобі, звісно, підправили, але в іншому ти що треба, — задоволено примовляв товстун, все сильніше стискаючи долоні.

— Прибери від мене свої лапи, виродок! — Вініс спробувала вирватися, відштовхнути його, але від різкого руху все навколо завертілося, вона втратила рівновагу.

Від падіння їй перехопило подих. Гвардієць швидко схопив мотузок і став над нею.

— Я сказав: стій рівно! — розлючений раптовою зупинкою забави, чоловік почав підтягувати її за руки. — От недоторка знайшлася.

— Відійди від мене, смердюча свиня! — спроби пручатися не давали ніяких результатів. Сил просто не залишилося. — Якщо ти ще раз протягнеш до мене свої…

Вартовий навмисно різко відпустив її, і вона знову вдарилася об землю. Обійшовши з іншої сторони, він присів поруч.

— То що? Що ти зробиш? — засміявся він, піднімаючи голову дівчини за волосся, коли раптом завмер. — Це що таке на тобі?

Його пальці потягнулися до її шиї і грубо ковзнули під воріт рубахи, намацуючи ланцюжок. Він потягнув за нього і витягнув наверх медальйон.

— Не смій чіпати його! Він мій! — Вініс закипіла від однієї думки, що він його торкнеться. Вона намагалася відсахнутися від чоловіка, але той тримав її міцно.