Глава 3 Дари і спогади Частина 1

Протягом усього часу, що Вініс і Рандал йшли трактом, їм не трапилося жодної людини. Зазвичай за кілька годин можна було зустріти майже десяток подорожніх. Зараз в обох напрямках дороги було порожньо аж до самого горизонту. Постена зникла з поля зору позаду, і навколо були лише поля та темна лінія лісу Урвальд удалині. Коли вони зійшли на стежку до узлісся, синяву неба вже затягнуло сірою пеленою хмар, готуючись до важливого дійства. З черговим поривом вітру повітря стало густим, важким, просякнутим прохолодою, що відчувалася на шкірі. Земля пашіла в очікуванні води.

— Давай швидше. Нам необхідно встигнути до узлісся, поки дощ ще не почався, — почав підганяти Рандал.

Вініс мовчки кивнула, і вони прискорилися. Перші краплі наздогнали їх уже на середині шляху. Коли вони опинилися під накриттям із гілок величних дерев лісу, на мандрівниках не залишилося сухого місця. До будинку залишалося менше години ходу. При виборі між тимчасовим привалом у компанії багаття та проходом далі під зливою, але швидким возз'єднанням із ковдрою і каміном, одноголосним рішенням вони рушили додому.

На підході до своєї оселі їх радісним гавкотом зустрічав Гон, що продовжував оберігати довірену йому територію, навіть попри затримку його власників майже на добу і порожню тарілку, яку йому вчора ввечері так ніхто й не наповнив.

— Гон, привіт, хлопчику мій, — чухаючи та гладячи пса, ніжно сказала Вініс. — Ти молодець! Наш захисник! Вибач, що ми так довго.

— Гав! — судячи з хвоста, яким він махав, як помелом, вибачення були прийняті.

Намагаючись більше не затримуватися під зливою, батько з дочкою поспішили зайти до будинку. Оселя зустріла їх хоч і сухою, але прохолодою. Рандал відразу почав розпалювати старий камін, незважаючи на те, що з нього майже лилося. Вініс, хлюпаючи чоботами, почала витягувати з дорожніх сумок речі і, найголовніше, спеції, без яких заготовляти м'ясо на зиму було неможливо. Сумки хоч і були зшиті зі шкіри, але повністю витримати таку зливу, звісно, не змогли. На щастя, волога не встигла дістатися до низу сумки, де було найцінніше.

— Прянощі не змокли? — запитав Рандал, кидаючи дрібні гілки і дрова до маленького вогника, що тільки з'явився на світ.

— Ні, — важко відповіла Вініс, викручуючи речі від води, яким пощастило менше. — Але все інше потрібно сушити.

— То не проблема, — з тривогою сказав Рандал, витягуючи маленьку дерев'яну скриню, обгорнуту в шкіру. — Будемо сподіватися, що сірники не постраждали.

Чоловік розгорнув шкіру і відкрив кришку. Він витер руку від вологи ганчіркою, що лежала на каміні, і дістав один сірник, щоб перевірити, чи не пошкодила їх вода. Переконавшись, що сірник сухий, він поклав його на стіл і те саме зробив з іншими трьома. Вініс уважно спостерігала за ним, затамувавши подих. Коли весь квартет вишикувався в ряд на столі, Рандал нарешті, зі смачним хлюпом, сів на стілець і видихнув, неначе щойно зняв з себе вантаж неймовірної ваги. Вініс, відчувши полегшення і раптову втому, з тим самим мокрим звуком всілася прямо на підлогу.

— Усі сухі, — втомленим, але задоволеним голосом сказав Рандал.

— Значить, недаремно ми промокли до спіднього, — так само відповіла Вініс.

— Недаремно, — повторив Рандал. — Давай будемо і себе до порядку приводити, а то й захворіти так можна.

Зібравшись з силами, вони швидко розкидали речі з сумок біля каміна, щоб ті просохли, і почали стягувати з себе промоклий одяг. Рандал відійшов до свого ліжка і повернувся спиною до дочки, а Вініс — до свого. Коли вона змогла зняти з себе сорочку, що начебто приклеїлася до спини, то нарешті відчула тепло, що йшло від багаття. Бажаючи скоріше сісти якомога ближче до вогню, вона швидко вискочила зі штанів і загорнулася в ковдру.

Повернувшись, вона побачила, як Рандал нарешті поборов свою сорочку і зміг-таки з неї звільнитися, оголюючи спину. Вже багато разів їй доводилося бачити це, але щоразу дивувало. Від широких і масивних плечей до пояса спина батька була неначе корою дерева зі зморшок і рубців. Шрами щільно покривали її, не залишаючи майже жодного місця. Коли він накинув на себе ковдру, Вініс відразу відвернулася і рушила до каміна.

Зручно вмостившись поблизу вогню, вона нарешті почала зігріватися. Рандал тим часом наповнив казанок водою і повісив його над вогнем. Потім він почав засипати товчені трави в чашки для чаю і разом з ними сів поруч з дочкою в очікуванні окропу. Ці декілька хвилин тиші перед каміном разом з батьком здавалися Вініс такими затишними. Вона потроху підсунулася до нього ближче і притулилася до руки. Спогади дитинства теплом зігріли її, а спокій своїми м’якими обіймами вмовляв поринути в дрімоту. У такому стані важко чинити опір сну, тому дівчина відразу піддалася з легкістю, закрила очі і поринула в сновидіння. Останнє, що вона бачила, — це опара, що підіймалася з поверхні води, яка почала булькотіти.

Красу полотна сновидінь порушила світла пляма, яка майоріла прямо в центрі погляду, не даючи побачити продовження чергової неймовірної історії, що, як правило, неможливо згадати опісля. Вона закриває собою весь погляд і витягує з теплих обіймів, повертаючи до реальності. Саме така світла пляма змусила, скривившись, відкрити очі Вініс. Сонячний промінь з єдиного вікна оселі обрав саме її око своєю ціллю. Бажаючи сховатися від надокучливого ранкового проміння, вона натягнула ковдру на голову. Надія повернутися назад у забуття сну все ще тліла в ній. Проте було занадто пізно: брама сну з гуркотом замкнулася і найближчим часом не збиралася пускати її до себе.