Глава 2 Чудеса в мішку Частина 3

Була ніч. Жодної зірки не було видно на небі. До ледь видного місяця тягнулися верхівки засніжених дерев, майже закриваючи його. Крижаний вітер, як маленькі голки, впивався в обличчя Вініс, а дрібний сніг заліплював очі, змушуючи її жмуритися. Вона повернулася та оглянула дорогу позаду. Стовбури дерев було чітко видно на фоні багряного марева за ними, що освітлювало білосніжне покривало, що встеляло землю. По лісу пролунав крик, проте жодна жива істота не в змозі так кричати. У ньому було щось бездонне, що затягувало твоє єство.

— Не слухай його, бо інакше заблукаєш і не зможеш знайти шлях назад! — мовив голос до Вініс.

— Куди ми йдемо? Що трапилося? — запитала вона у відповідь.

— Ми зараз будемо грати в хованки, — відповів голос.

— З татом? — зраділа Вініс.

— Ні. Тато зараз трішки зайнятий з нашими гостями, — голос ледь помітно тремтів.

— Гостями? До нас прийшла Тея? — не розуміла Вініс.

— Тея вирушила в подорож з батьками, — пояснив голос.

Вініс продовжувала дивитися на яскраве світло позаду, коли побачила, як далеко між деревами почали з'являтися тіні.

— Ми вже сховалися? — спитала Вініс.

— Ще ні. А що таке? — голос був занепокоєний.

— Нас уже шукають. Так нечесно! Ми ще не встигли сховатися! — скаржилася Вініс.

Раптом вона зупинилася від того, що відчула, як її потягнуло за руку. Вініс повернула голову, її за маленьку долоню тримала жінка, чий погляд був направлений назад. На ній була проста тонка сорочка, і такі самі тонкі шкіряні штани. Її струнка, висока постать викликала у дівчинки почуття спокою. Довге волосся кольору сонця, розвіяне поривами вітру, закривало її обличчя. Рука стиснула долоньку сильніше. Вона швидко підхопила дитину на руки.

— Тоді нам необхідно поспішати, — жінка рушила вперед.

Сидячи на руках, Вініс обійняла її за шию. Приємний запах квітів і ягід змусив її посміхнутися.

Жінка перейшла на біг. Тіні почали наближатися. Знову крик, тільки цього разу значно ближче. Праворуч і ліворуч від них тіні мелькали серед дерев. Жахливий голос відгукувався в голові Вініс, жах заповнював її, переливаючись через край. Вона закрила очі. Черговий вереск істоти витягував з неї почуття, залишаючи тільки пустоту.

— SER ODI URT PLETYN!

Ці звуки. Ні, це були слова! Здавалося, вони звучали звідусіль, начебто все живе мовило в унісон. Як світло від факела, що розсіює навколишню пітьму, вони заглушили крик, що мучив Вініс. Вона відчула, як тепло вливається в неї, і, не маючи більше сил триматися, провалилася в забуття.

— Вініс, Вініс, — промовив голос десь на краю свідомості.

Вона не хотіла відповідати. У ній не було сил для цього. Занадто багато всього сталося.

— Давай, Вініс! — знову пролунало ззовні.

Сталося? Дивно. А коли це сталося? Вона могла, але не пам'ятала цього.

— Вінніііссс! — протягнулося зверху.

А де вона тоді зараз?

— ВІННІ, ВСТАВАЙ! — кричала Тея і трясла за плечі подругу.

— Що сталося? — спросоння здивовано запитала Вініс.

— Нарешті прокинулася, — зітхнула Тея. — Півні вже давно відспівали.

Вініс сіла і оглянулася навколо. Кімната Теї вже заповнилася ранковим світлом з вікна. Прохолодне повітря осіннього ранку миттєво пройшлося по її шкірі, викликаючи бажання знову загорнутися в ковдру, але вона досі відчувала сніжинки на обличчі. Це був сон. Розуміння цього потроху просочувалося в її свідомість. Всього лише сон? Чи це був спогад? Лише одна річ не викликає сумніву. Вона бачила свою маму. Її силует намертво осів у пам'яті дівчини, але обличчя, яке вона хотіла бачити більше всього, залишається порожнім. Чому вона не може згадати його?

— Та що ж це таке? ВІНІС! — роздратована Тея вирвала Вініс з думок. — Ти що, вже сидячи заснула?!

— Ні! Просто дивний сон приснився, — Вініс потроху поверталася до реальності.

— Хм? Сон? А про що? Щось цікаве? Можливо? — засипала питаннями Тея, її очі горіли цікавістю, вона підійшла ближче та нахилилася. — Тобі снився принц, що приїхав до тебе за покликом серця?

— Звісно ні! — здивовано крикнула Вініс, вкриваючись рум'янцем. — Який ще поклик серця? Мені, на відміну від тебе, такого не сниться. Просто…

— Чи можливо, щось більш палке та неприборкане? — з підлою посмішкою продовжила Тея.

Лише на мить Вініс ослабила захист, і її фантазія відразу почала вимальовувати речі, що змусили щоки дівчини горіти червоним. Відчувши неймовірний сором, а від того і лють, вона схопила подушку та кинулася на подругу.

— Збочена ти торгівко! Іди сюди, я покажу тобі неприборкану палкість! — розмахуючи подушкою та викрикуючи різноманітні образи, Вініс кинулася за Теєю, що розуміла, яке покарання її чекає, і вирішила обрати стратегію відступу.

Гуркіт від дівчат було дуже добре чути в крамниці внизу. Двоє чоловіків уважно слухали крики своїх дочок одна на одну, але їм було не до того. Вони повністю відчули наслідки вживання дворфської настоянки, і на даний момент боролися з неймовірним похміллям. Щоб полегшити страждання, Балос займався приготуванням «ліків» за рецептом того самого дворфа, що подарував йому це зілля. Рандал, який був слабкий проти дії «зеленого змія», напевно, вперше відчував себе відповідно до свого віку: все боліло, а в голові нічого не могло зійтися до купи. Він спостерігав за тим, як старий торговець, у такому самому стані, додає до невеликого казанку, здавалося, все, що було на відстані витягнутої руки. Через кілька хвилин спостережень за дивним куховарством перед ним з'явилася чаша.