Глава 2 Чудеса в мішку Частина 2

Другий поверх крамниці являв собою коридор з кількома дверима, що вели в житлові кімнати. Вініс пройшла до найдальшої та зайшла всередину. Кімната Теї була невеликою, а враховуючи меблі, то навіть тісною, проте для дівчини, що прожила все своє життя в малому будинку на узліссі, це була неймовірна розкіш. Широке ліжко з дорогою периною, а не соломою, як у неї. Поруч зі столом стояла велика скриня. Світло з єдиного вікна падало на великий стіл. На ньому було з півдесятка книг та акуратно складений чистий папір, біля якого стояла чорнильниця та перо для письма. На стінах було прибито кілька поличок з різноманітними дрібними речами. Тея сиділа на ліжку, коли Вініс повернулася.

— Як вони там? — поцікавилася Тея.

— Там як на кладовищі, — відповіла Вініс, сідаючи на стілець біля столу. — Я за них хвилююся.

— Нічого їм не буде. Я так майже кожен день з батьком сварюся, — абсолютно спокійним голосом сказала Тея. — А покупців немає? Тато в такому стані зазвичай їх тільки відлякує.

— Ні, я нікого не бачила, — повідомила Вініс.

— Та що ж це таке? За кілька днів жодного перехожого навіть не зайшло, — роздратовано скаржилася Тея. — Тільки з поселення приходять, а з них багато не витягнеш.

Вініс згадала слова Беренда про відсутність подорожніх на тракті від кордону королівства. Цікавість почала лоскотати її розум.

— А ти не знаєш, з чим це може бути пов'язано? — вирішила спитати вона у подруги.

— Не маю найменшого уявлення, — відразу відповіла Тея, проте трішки задумавшись, додала: — Хоча десь тиждень тому до нас зайшов королівський гвардієць, гарненький такий, купив якусь дрібницю, але обіцяв повернутися «Після виконання важливого королівського розпорядження», щоб взяти у мене великий спальний набір для подорожей.

— Думаєш, це може бути цей наказ? — спитала Вініс.

— Не думаю. Закривати тракти надзвичайно невигідно, — висловила Тея свою думку. — Така невелика дорога, як наша, цілковито забезпечує Вальдтор. Навіть таке містечко, як наше, страждає через відсутність покупців, а уяви, які жахливі наслідки зупинка торгівлі може мати для великого міста. Повинно статися щось надзвичайне, щоб король видав такий указ.

«Щось надзвичайне» — ці слова впилися у Вініс. Всі можливі варіанти, що приходили їй на думку, були один гірше іншого. Один з них, відчувши, що настав його час, вийшов з тіні її свідомості. За собою він тягнув те, що було ув'язнене у найглибшому та найтемнішому місці її розуму, і повинно було там залишатися. Вона відчула, що давно забуте почуття починає оповивати її, стискаючи з усіх сторін, як звук, який вона не хоче чути, починає лунати всередині. Вся її сутність зараз боролася до останнього, намагаючись загнати цього монстра назад у його клітку.

— Це так дивно. Тато сказав, що такого навіть під час останнього нападу породжень єресі не було, — не помічаючи, що діється з подругою, Тея продовжувала свої роздуми. — Тоді гвардія всіх попереджала і захищала людей. Зупиняли тільки рух у напрямку, де були зіткнення.

Почувши про породження єресі, Вініс здригнулася, її захист почав тріщати по швах. У неї майже не було спогадів про ту ніч, проте лише згадка про ті події викликала почуття першородного жаху. Така була доля багатьох жителів їхнього королівства.

Весь північний кордон Рубежу Корії — це майже суцільна стіна захисту від потвор з півночі. Колись у давні часи там жив народ халкосів. Рандал описував їх, як людей з майже мідним кольором шкіри та рогами на голові. З його слів, вони порушили заборони Чотирьох, і це призвело до великого лиха, внаслідок якого їхні землі стали породжувати жахливих створінь, що сіють тільки смерть. Це сталося багато століть тому, але ті все ще з’являються і приблизно раз на кілька десятиліть нападають на сусідні землі. Останній такий напад був, коли Вініс було лише кілька років. Тоді створіння змогли прорвати оборону одного з фортів і зайти далеко вглиб королівства. Усюди, де вони проходили, не залишилося нічого живого. Здавалося, сама земля померла під їхніми ногами.

Холодний піт вкрив Вініс, вона відчула, що почала тремтіти. Видіння з далекого минулого, навалюючись хвилями, знесли останні спроби встояти. Рана, яка ніколи не загоїться повністю, почала боліти з новою силою. Вона відчула, як з неї виходить все тепло, звук, що вона навмисно не хотіла розуміти, гулом розійшовся по всьому тілу, витісняючи її власні думки. Навколо лише пітьма, а чути лише крик. У ній можна задихнутися. Здається, що це відбувається вічність. Коли надії вже не залишилося, щось з силою висмикнуло її.

Вона знову опинилася в кімнаті і сиділа на тому самому стільці в міцних обіймах Теї.

— Вінні! Слава богам! Ти неначе в статую перетворилася, — схвильовано сказала Тея, в її голосі відчувалася провина. — Я так розійшлася у своїх здогадках. У мене зовсім вилетіло з голови! Ще подругою себе називаю! Вибач мене!

Вініс міцно обняла подругу, у якої виступили сльози. Завдяки цьому спогади, спокій яких був порушений, почали вщухати, хоч і все ще гулом віддавалися по тілу. Знадобився певний час, щоб вони заспокоїлися. Це не перший раз, коли тіні минулого змушували її неначе впадати в ступор, проте останній раз був вже декілька років тому. Вона розуміла, що їй не можна піддаватися, але як це робити, вона не розуміла.

Відчувши полегшення і взявши себе в руки, дівчата вирішили перевірити стан своїх батьків на першому поверсі. Коли вони спустилися, то застали обох у компанії пляшки. Чоловіки повернулися до своїх дочок.