Глава 2 Чудеса в мішку Частина 1

«Надійний мішок» — крамниця подорожнього спорядження, розташована майже наприкінці торговельної вулиці Постени. Охайний двоповерховий будиночок зустрічав своїх покупців натертою воском вивіскою з якісно намальованим червоним мішком, що висіла на красивому кованому кріпленні. У кімнаті, що займала майже весь перший поверх, товар був усюди: висів на стінах, стояв на стелажах у декілька рядів, навіть висів на гаках зі стелі. Кожен міг підібрати собі якийсь варіант, незалежно від того, чи маєш ти лише кілька мідяків у кишенях, чи повний золота гаманець. Проте постійні клієнти знали, що найцікавіше знаходиться в комірці під сходами позаду прилавка.

Рандал і Вініс зайшли всередину. На диво, постійно повна відвідувачів крамниця пустувала; лише висока молода дівчина з довгим світлим волоссям у гарній зеленій сукні до підлоги витирала пил з полиць. Почувши прихід нових покупців, красуня повернулася до них. Коли вона їх упізнала, радісна посмішка з'явилася на її ангельському обличчі, і вона з криком кинулася до них.

— ВІННІ!!! — вона обійняла Вініс і почала її тискати, як маленьке кошеня. — Моя люба Вінні, я так за тобою скучила!!!

Зростом дівчина була на голову вище за неї, і, не дивлячись на стрункість, здавалося, що ось-ось підніме її над головою, як маленьку дитину. Вініс ледь могла втримати рівновагу, щоб не впасти.

— Я та... також дуже рада тебе б... бачити, Тея, — ледь дихаючи, відповіла Вініс.

— Мені стільки треба тобі розповісти, у мене стільки всього відбулося! — почала тараторити Тея, нарешті ослабивши свою смертельну хватку. — Я тебе не бачила цілу вічність.

— Ми були у вас минулого місяця, — намагалася зауважити Вініс, поки подруга гралася з її обличчям, стискаючи та смикаючи щоки.

— Без тебе, моя люба Вінні, кожна мить перетворюється на нескінченні страждання! — сказала Тея з трагічним виразом обличчя.

— Я бачу, ти, як завжди, повна енергії, Тея, — Рандал зі сміхом спостерігав цю емоційну зустріч.

Як тільки дівчина почула Рандала, щось у ній перемкнуло: вона миттєво відпустила Вініс, вираз її обличчя змінився на легку привітну посмішку королівської особи, злегка поклонившись і тримаючи подоли сукні, вона привітала його за всіма правилами етикету знаті.

— Мені також дуже приємно знову зустрічати вас у нашому «Надійному мішку»! — навіть її голос змінився на грайливий і мелодичний. — Чим я можу вам допомогти?

— Я приніс замовлення для Балоса та ще деякі матеріали на продаж, — Рандал поставив сумку на підлогу перед собою.

— Батько зараз зверху, якщо дозволите, я повідомлю йому про ваш візит, — з ніжністю та повагою відповіла Тея.

— Ти неймовірна, Тея! Проте мене досі лякає те, як ти поводишся з клієнтами, — Вініс все ще розтирала червоні щоки. — Як зовсім інша людина.

Тея знову змінилася в обличчі, впераючи руки в боки.

— Недарма я вчилася в столичній школі! Всі в захваті від моїх манер та повертаються знову і знову, щоб мене побачити! — неймовірну гордість можна було відчути на дотик.

— А я вже починаю шкодувати, що віддав тебе до того лігва спокусниць, — сказав чоловік, спускаючись сходами. — Я думав, що в школі при монастирі тебе навчатимуть грамоти, арифметики, щоб ти могла мені допомогти в нашій справі. А тебе навчили манерам та танцям. Які вони священики? Розпусники в рясах!

Невисокий чоловік був на вигляд майже літнього віку, з лисиною на голові; залишки волосся були майже повністю білі та розтріпані. Гарно скроєні коричневі штани чудово поєднувалися з білосніжною сорочкою і короткою жилеткою такого ж коричневого кольору.

— Радий бачити тебе у гарному настрої, Балос, — привітав Рандал чоловіка.

— Вітаю, старий друже, — Балос, поклоняючись, як Тея, додав: — Вітаю у «Надійному Мішку», панове.

— Тату, знову ти починаєш? — на обличчі Теї можна було побачити суміш сорому і втоми. — Я допомагаю тобі. Просто трішки по-іншому.

— Твоєю допомогою я вкриваюся сивиною, — батько Теї вказав на залишки волосся. — Я вже втомився відмовляти в заручинах з тобою всіляким мандрівникам, які в тебе закохуються.

— Зате вони скуповують усе, що я їм скажу, — знову з гордістю зауважила дівчина. — І головне – за ціну, яку я побажаю!

Вініс знала Тею з дитинства. Дочка власника крамниці була для неї, по суті, єдиною, кого вона могла назвати подругою. Та була істинною дочкою свого батька, і торгівля була в неї в крові. Проте, здається, що вона вже його перевершила, принаймні, у плані нахабства це точно, що не можна вважати недоліком у цій справі.

Балос, дійшовши до них, потиснув руку та дружньо поплескав Рандала по плечу, а його дочку обійняв, як свою. Вони були знайомі, скільки Вініс себе пам'ятала, і кожні кілька місяців, а іноді частіше, вона з батьком відвідували Постену, щоб продати зібрані матеріали та купити необхідне саме в цій крамниці. Для них ця крамниця була другою домівкою, а Балос і Тея — частиною родини.

— Дядьку Балос, мені здається, ви перебільшуєте, — висловила свою думку Вініс. — Тея дуже старається заради вашої справи.

— От бачиш, тато, Вінні мене розуміє, — Тея схопилася за її слова як за істину. — Мої покупці задоволені і довіряють мені. Не потрібно робити з цього таку велику проблему.