Душа та її Тінь (терапевтична казка)

Жила-була дівчина у своєму чорно-білому світі. Вона мала надзвичайно юну, раниму й чутливу душу. Душа прагнула літати, бачити довкола барвисті малюнки, відчувати яскраві емоції та насолоджуватися життям. Але, на жаль, вона була полонянкою у вежі середньовічного замку і спостерігала за своїм чорним світом лише крізь маленьке віконце.

​Іноді їй дозволяли підніматися через люк на верхівку вежі, на оглядовий майданчик. Вона любила дивитися на море під час шторму, відчувати себе вільною і мріяти про пригоди, про яскраве життя та велике кохання — про принца-героя, який приїде за нею і забере із собою. І було байдуже, як саме це станеться: чи вони попливуть на кораблі, чи помчать на коні у далекі краї. А може, прилетить дракон, який підхопить її та полетить у інші, розмаїті світи — не такі, як її світ, похмурий, порожній і холодний. Тоді б душа змогла щодня радіти життю і не думати про те, як її може поглинути чорне море. Так вона жила від самого народження і щодня мріяла, вдивляючись за горизонт в очікуванні героя-рятівника.

​Їй дуже подобалося, коли хмари затягували небо і йшов рясний дощ, або коли сильний вітер гнав високі хвилі. У такі дні вона почувалася живою, навіть відчувала відгомін радості, коли краплі дощу торкалися її шкіри. Коли дув вітер, вона заплющувала очі, розправляла, наче птах, руки і уявляла, що летить. Душі подобалося відчуття польоту. Також вона отримувала задоволення від звуків хвиль, що розбивалися об скелі. Весь час вона проводила у мріях. Яскраві кольорові мрії були єдиним, що рятувало її від самотніх днів і холодних ночей у власній в'язниці-вежі.

​Попри чорний світ навколо, всередині вежа була дуже затишною та комфортною: завжди горіло приглушене світло, у каміні тріщали дрова, а стіни й меблі були витримані у теплих тонах — бежевому, зеленому та коричневому. Та їй бракувало справжнього тепла й почуттів.

​Ще душа дуже любила читати. У вежі була велика бібліотека з історіями про чужі яскраві світи та велике кохання. Вона обожнювала взяти книгу, загорнутися у плед і сісти на підвіконня, встелене подушками, щоб марити іншим життям, милуючись морем і слухаючи ніжний шепіт хвиль.

​Унизу вежі були двері. Вони ніколи не замикалися. Душа могла будь-якої миті вийти й вирушити у подорож, про яку так мріяла. На жаль, вона бачила лише вертикальний шлях вежею — знизу до самого даху. Дівчина іноді хотіла все змінити. Вона могла б стрибнути з урвища, але боялася не злетіти, а розбитися об скелі або потонути у своєму чорному морі, яке щодня манило до себе. Іншим варіантом було піти геть через чорні степи й ліси. Але вона боялася нападу диких звірів, змій чи злих розбійників. Так вона й сиділа у вежі, чекаючи на свого рятівника.

​Іноді в неї з’являлися сили щось змінити і зробити перший крок за поріг. Але її стерегла стара страшна відьма, яка літала на мітлі навколо вежі, голосно лаялася і лякала дівчину, якщо та опинялася внизу біля дверей. Всередині вежі або на оглядовому майданчику вгорі відьма її не чіпала.

​Так минали дні й роки. Аж поки одного разу в сутінках із лісу не виїхав кінь, на якому сидів дужий і могутній темний вершник. Він побачив вежу і світло у вікні, а за ним — прекрасну дівчину, яка щось читала і мрійливо усміхалася. Він закохався в неї з першого погляду і захотів підійти ближче, щоб розгледіти. Але раптом знявся сильний вітер, набігли чорні хмари, почалася гроза зі зливою. До нього різко підлетіла величезна чорна тінь на мітлі зі страшним злим обличчям і прогарчала:

— ЗАБИРАЙСЯ! ВОНА — МОЯ!

​Вершник усвідомив, що мила дівчина перебуває в полоні злої чаклунки. Він хотів визволити полонянку, але боявся налякати її ще дужче. Юнак вирішив залишитися в лісі, переночувати, відпочити від важкої дороги і все обдумати.

​Настав ранок. Юна Душа прокинулася, солодко потягнулася і поспішила на верхівку вежі, щоб привітати море. Вона вибігла на майданчик, усміхнулася, заплющила очі й вдихнула запах моря. Так вона застигла на кілька миті, а коли вже поверталася до люка, поглянула на похмуру галявину і помітила дещо незвичайне. Трава, яка все життя була абсолютно чорною, як і все в її світі, стала трохи зеленуватою. Душа не могла в це повірити і навіть кілька разів ущипнула себе, щоб переконатися, що це не сон. Раптом у лісі з'явилася тінь — дівчина злякалася і миттю сховалася у вежі.

​З того дня вона стала щоранку не лише милуватися морем, а й поглядати в бік землі. Щодня вона помічала зміни: трава ставала дедалі зеленішою, а чорнота майже зникла. Щоразу вона з острахом дивилася на ліс і поступово звикла до тіні, яка тепер не здавалася просто чорною плямою — у ній виднілася постать чоловіка.

​Минуло кілька місяців. Тепер юна діва бігла нагору не тільки привітати море, а й помилуватися красою галявини біля свого дому. Тепер тут була не лише зелена трава, а й яскраві квіти різних видів і розмірів. Дівчина дедалі частіше усміхалася, бачачи метеликів і бджіл. Вдалині ліс теж потроху зеленів. Іноді вона прокидалася о шостій ранку, тихенько спускалася до дверей і ступала босими ногами на траву, насолоджуючись відчуттям роси, ніжно гладила квіти, кивала тіні в лісі і швидко бігла назад. Їй здавалося, що тінь усміхається у відповідь.

​Поступово стіни вежі обплело зелене листя і рожеві квіти, які з кожним днем наближалися до верхівки. Душа дуже чекала на мить, коли зможе не лише спостерігати за вітром і дощем, а й торкатися квітів. І цей день настав. Нарешті квіти обвивали стовпи нагорі — тепер це була не похмура сіра вежа, а справжній витвір мистецтва.

​Відтоді щоранку на оглядовому майданчику почав з'являтися букет, який вона забирала із собою. Душа з цікавістю чекала, які квіти будуть сьогодні: то скромні іриси, то шикарні троянди, то милі тюльпани чи ніжні конвалії. Дівчина міцно обіймала їх, заплющувала очі й насолоджувалася ароматом. Потім поверталася до лісу й махала долонею, і у відповідь тінь теж махала рукою.

​Тепер вона не лише читала та мріяла. Пританцьовуючи та наспівуючи веселих пісень, вона прибирала у вежі, вчилася малювати натюрморти, додавала в дім яскравих барв — шила кольорові подушки, прикрашала картинами порожні стіни. А вночі засинала з очікуванням нового аромату.