Розділ 10. Турботи та ідеї

Ніч минула спокійно. Я навіть встигла виспатися та прокинулася на світанку, сповнена сил та енергії.

Взяла до рук шпильку-метелика, покрутила в руках, але поміркувавши, вирішила залишити волосся розпущеним.

Я вийшла в сад з боку Загір’я. Пройшлася стежками вздовж яблучних дерев та черешень. Останні вже ось-ось дозріють. Дерева високі й розкидисті, були густо усипані ягодами.

Були в саду й кущики малини, а також невеличка плантація полуниці. Мене все це неабияк здивувало. Не знайшла лише городину. Як на мене, дивно, що овочів біля замку не вирощували, адже це досить зручно. Тим більше, що на задньому подвір’ї замку є доволі велика ділянка. Наразі вона просто засіяна травою. А з боку Котіарну взагалі були лише дерева й майданчик для оберту на драконів – такий собі злітний майданчик. Андріс казав, що овочі вирощують лише на фермах. Але чому б не посадити кілька рослин біля замку? Просто для душі та свіжого салату на вечерю?

Своїми думками я поділилася з Дмитром, який якраз надіслав мене повідомлення з побажаннями «Доброго ранку».

Він був здивований моєму проханню роздобути розсаду. Схоже, він не дуже вірив в цю ідею. А в мені вже прокинувся агроном. Чи то просто поклик землі? Не дають шукати черепки, хоч овочами займусь!

За цими розмірковуваннями я не помітила охоронця, що тихо підійшов до мене.

– Вітаю, пані Хранителько, – до мене підійшов Ілліс. Я влаштувалася на лавці біля невеликого ставка з черепашками та золотими рибками в глибині саду.

– Доброго ранку, – відповіла я, намагаючись не видати свого хвилювання.

– Що ви робите у саду у таку ранню годину?

– Гуляю, – чесно сказала я. – Та досліджую свої нові володіння. А чому ви питаєте?

– Це може бути небезпечно… – охоронець влаштувався поруч зі мною.

– Можу спитати – чому? Я у себе вдома. В Україні. Я на Землі, – я була впевнена, що тут мені не може нічого загрожувати.

– Ну як же! Портал щойно відкрився! Є ті, хто його здатні бачити. І ці, хто не зрадів вашій появі, Олександро, – пояснював чоловік.

– А кому може заважати портал? – я не розуміла, що мав на увазі хлопець.

– Тому, хто хоче привласнити собі право управляти цим переходом, – приголомшив він мене.

– Ти знаєш хто це може бути? – обережно спитала я. – І хіба це можливо, якщо Замок обирає Хранителя?

– Я не знаю, – чоловік ухильнувся від відповіді, але схопив мене за руку, – Але магічний слід ментального впливу, який вам заподіяли, ще можна простежити…

– Що? Ти теж його бачиш?

– Бачу. Так само й те, що ви практично повністю відновилися, але моєї сили не достатньо, щоб знайти того, хто це зробив…

– А хто може?

– Маги Гаррієса повинні впоратися з цим.

– Добре, – я обережно висмикнула руку, хоч поряд з Іллісом я відчувала себе у відносній безпеці. Його слова лякали мене, але водночас я була впевнена, що поки я на своїй території, то мені нічого не загрожує.

А світ драконів… Здається, він не такий безпечний, яким мені хотіли його показати. Для них я – чужинка. Тому не дивно, що не всі радіють моїй появі. Я й сама не рада. В моїх планах було лише відновити замок, спадщину середньовіччя, а не відкривати новий світ. Тому я продовжую займатися тим, для чого я приїхала – повертати замок до життя. Ідей у мене вже чимало!

***

За сніданком ми зібралися у головній залі. Дмитро з Мирославою прийшли як і домовлялися, спустився зі своєї кімнати Андріс.

Пані Марта вже накрила на стіл. Запашні млинці, тарілки з різними начинками, яєчня та салати зі свіжих овочів, миска з сиром й запашна бринза – все це викликало шалений апетит.

– Всім смачного! – побажала вона, наливаючи нам каву із великої турки.

– Дякуємо, – озвалася я.

– Як самопочуття? – звернувся до мене Андріс, коли економка вийшла із зали.

– Добре, – відповіла йому. – Набагато краще, ніж вчора. Але я все ж таки хотіла спитати за наших охоронців. Чи можуть вони відстежити магічний вплив, чи вони захищають лише от проникнення сторонніх? З Іллісом я зранку говорила. Він стурбований тим, що трапилося, але водночас його сили не достатньо, щоб побачити до кого веде магічний слід, що ще залишився від того впливу.

Андріс напружився та впритул подивився на мене.

– Зазвичай, вони слідкують за тими, хто приходить у замок. І перевіряють їх на чистоту намірів, можуть запобігти й магічному втручанню… Але, наскільки мені відомо, крім Соломії, сюди ще ніхто не приходив.

– Так, – погодилася я. – Ілліс каже, що є ці, хто може завадити мені та захопити керування порталом у свої руки. Це мене напружує та непокоїть. Вам щось про це відомо?

– Таке навряд чи може статися, й саме задля цього охоронці й працюють, – сухо сказав він, – вони не допустять захоплення переходу.

– А Кріс? – хотілося перевірити версію Шандора.

– А що з ним не так? – не зрозумів Андріс.