Розділ 7. Ранок нового дня

Ласкаве сонечко заглядало у вікно. Я остаточно прокинулася та озирнулася. Я все ще знаходилася у замку. Значить, не наснилося. Кімната все та ж сама. Я підійшла до шафи, де залишила свій одяг. Він був чистий та акуратно складений. Приємно, що дівчата встигли про це потурбуватися. Треба ще забрати речі з хати у селі.

Я спустилася у вітальню залу.

– Доброго ранку, пані Марто.

– Добрий день, пані Хранителько.

– Прошу вас, називайте мене Олександра. Мені ніяково від цього звернення.

– Добре. Сідайте. Андріс вже поснідав, пішов у сад зустрічати охоронців та давати їм інструкції. А друзі ваші ще не спускалися.

– Дякую. Можливо, допомогти вам зі сніданком?

– Ну що ви! Я впораюся. Дівчата вже займаються прибиранням кімнат, у саду працюють найкращі садівники. В цьому замку звикли до роботи, її не цураються.

– А де ж ви були ці п’ятдесят років?

– Ми тут й були. Занедбаність саду, як й всього замку – то маскування для землян. Для котіарнців замок жив звичним життям. Лише господаря, тобто Хранителя, не було.

За розмовою ми пройшли в кухню, мені не хотілося снідати на самоті у великій залі. Кухня була досить простора. Плита, робочі поверхні, шафи, великий холодильник, столик з пуфиками, де можна було поїсти.

Я влаштувалася за столом. І пані Марта вже робила омлет.

– А розкажіть мені щось про Котіарн. Що то за світ. Як у вас все влаштовано?

– Звісно. – Економка зварила дві філіжанки кави, та сіла навпроти мене. – Історія Котіарну налічує дуже багато тисячоліть. Перші згадки з’явилися більш як півмільйона років тому. Але відомо, що дракони тут жили завжди. І багато тисячоліть вони майже не користувалися другою своєю іпостассю. Тоді тут було багато лісів з дикими тваринами, багато боліт та небезпечних місць. Неприступні скелясті гори, що займають дві третіх площі нашого материка, які й до сьогодні ніби охороняють наш світ. На їх верхівках завжди лежить сніг. У горах теж є селища, але дістатися їх можна лише по повітрю. Час минав, дракони та їхнє мислення змінювалося. Стали з’являтися невеличкі поселення у долинах, але вже у людській подобі. Вільні творіння матінки-природи стали віддавати перевагу своїй другій іпостасі, почали створювати родини, вести побут та будувати хати. То були спочатку печери, пізніше хатинки з сухих гілок що будували як на землі, так і на деревах, щоб хижаки не могли дістатися помешкання та його не підтоплювало водою. Дощів було багато.

Родини почали об’єднуватися у племена та клани. Обирали старійшин та головачів.

У нашому світі не було занадто гучних воєн, хоча боротьба за землі та території відбувалась як тоді, так ще й трапляється час від часу і зараз.

Не завжди дракони дослухалися мудрих порад старших, бунтували. Таких намагалися карати. Дракони відомі мисливці за коштовностями. Яких у наших горах незчисленний запас. І, звісно, почали з’являтися багатші та бідні, почалися суперечки. Нашим першим Імператором став мужній та мудрий дракон Карліс. Він зміг донести до всіх важливість єдності, взаємоповаги, зміг зупинити кровопролиття.

Котіарн добре розвивався, ще й завдяки тому, що почали відкриватися переходи в інші світи. Спочатку це теж лякало всіх нас. Ми навіть намагалися відокремлюватися, закривати такі переходи, але вони знов і знов з’являлися у різних місцях. Зрозумівши, що боротися з цим марно, просто почали налагоджувати співпрацю. Ми почали обмінюватися досвідом, розвивати науку та технології. Але була й темна сторона – нас неодноразово намагалися захопити, але дракони давали відсіч ворогам, достойно охороняючи свої землі та скарби.

Останній переворот стався наприкінці сімнадцятого сторіччя, близько чотирьохсот років тому. Тоді на цьому місці стався магічний сплеск, до нас потрапив парубок Томаш, який провів у нашому світі кілька років, навчаючись та працюючи у самого Імператора. За цей час побудували цей замок, що з’єднав два світи. Юнак мріяв одружитися зі своєю дівчиною Михайлиною. Тож повернувся у Загір’я, щоб одружитися із коханою. Йому це вдалося, дівчина все ще була вільною. Вони стали першими Хранителями цього місця. Саме Томаша обрав замок першим своїм власником та Хранителем цього переходу. Але життя їхнє стало нестерпним через переслідування з боку вашої тодішньої влади. Ми були змушені закрити портал. Довгі роки замок не сприймав Хранителів. Багато суперечок було й в Котіарні. На інших порталах теж почали виникати складнощі. Мирне життя драконів знову намагалися порушити. Нас хотіли змусити працювати на інші світи, зокрема через наші дорогоцінності у надрах гір. Нас хотіли використовувати як мужніх воїнів у своїх деспотичних цілях.

Тоді у главі стояв імператор Телієс. Він виявився зрадником і мало не підкорився на умови суперників. Його усунули від влади. І всіх його нащадків позбавили права займати престол. Замість нього обрали Хранителів замку – Томаша й Михайлину, наш артефакт влади підтвердив, що вони є нащадками одного давнього драконського роду, просто втратили здібності до оберту. І Томаш довів свою відданість. Хоча тоді вони навіть не здогадувалися про свій дар. Їхні предки були переселенцями з Котіарну. Тож вони, як виявилося, просто повернулися додому.

З того часу розвиток пішов вгору. Минуло десь сто років, коли знов почав працювати цей перехід. Це тривало довгі роки, поки ваша радянська влада не вбила останнього Хранителя, Шандора. Після його смерті замок знову завмер. Тепер прийшли ви, Олександра. І я вірю, що для нас це буде якийсь новий етап розвитку. На вашу появу чекали.