Розділ 6. Вечір, коли все змінилося

Замок дійсно дуже змінився. Ожив. Приміщення здавалися мені дуже затишними. Окрім головної зали-вітальні на першому поверсі виявилися ще простора кухня, що була обладнана усім необхідними – там вже кипіла робота – декілька кухарів щось смажили та варили, нарізали овочі. Поруч були склади, повні припасів та кімнати, де проживали робітники. Я встигла побачити деяких. Вони всі ввічливо кивали та посміхалися мені. Неначе дійсно знали. Я не поспішала їх розпитувати – кортіло більше дізнатися про сам замок. Тому я й оминула ще одні двері. Вони, за словами Шандора, й виходили в Котіарн. Розташувалися вони наприкінці довгого коридору, між кухнею та підсобними приміщеннями.

Ми з привидом піднялися на другий поверх мармуровими сходами, уздовж яких на стінах висіли портрети. Здається, тих самих Хранителів Замку та Імператорів Котіарну.

Тут все було в смарагдових відтінках – шпалери, доріжка на паркетній підлозі, високі вазони, на яких були виліплені морди драконів. Кімната, де ми знайшли лист, теж змінилася. Тепер тут було новеньке дерев’яне ліжко, шафа, трюмо з дзеркалом, крісло-груша у куточку біля вікна. На стелі – м’які світильники, а над ліжком дивовижні бра, у формі відкритої квітки лотоса, що обрамлена золотим тисненням. Була тут й власна ванна кімната та ще одні двері, що вели у невеличкий кабінет чи то гостьову кімнату.

 Інші кімнати теж були обладнані спальнями та кожна з них мала власну назву. Третій поверх займали величезна бібліотека із просторою кімнатою відпочинку, спортивний зал та басейн.

Побачивши басейн я ледь у долоні не заплескала та застрибала на місці. Завжди мріяла про власний басейн, бо дуже полюбляла плавати.

– Шандоре, а що у вежах? Туди можна потрапити?

– У вежах основний магічний механізм.

– Яка це? – не зрозуміла я. До того ж я ще й не звикла, що магія взагалі існує, так само як і дракони.

– Захисна в першу чергу. Доступ туди мають охоронці, які забезпечують охорону замку та безпеку всіх мешканців та мандрівників, – спокійно пояснив він. – Крім того, у вежах головна таємниця всіх змін. Саме там налаштовується все, що відбувається з замком у кожну епоху.

– Нічого собі! І хто цім всім керує? – здивовано запитала я.

– Це вища магія, так було закладено при будівництві, – Шандор загадково посміхнувся. – Але ти, як Хранителька можеш впливати на зміни. Ніби підлаштовуючи приміщення під свої потреби.

Я аж присвиснула.

– Нічого собі! А як же це працює?

– Важко пояснити, замок ніби відчуває Хранителя, його настрій та почуття. Але деталі мені невідомі…

Я навіть подумала чи не образитися. Ну ось, найцікавіше знову не розповідає! Але зрештою видохнула, відкинувши ці думки.

Я вже почала спускатися вниз на перший поверх. Шандор був поруч.

– Олександро, чого ти? Є речі, які навіть я не можу осягнути й пояснити. Магія – дуже тонка матерія, та й в кожного з нас свій рівень володіння нею та своя стихія. До того ж ти ще дійсно нічого не знаєш про Котіарн і досі не віриш в те, що відбувається…

– Так, не вірю. Точніше, не можу це до кінця осмислити.

– Тому дай собі трохи часу. Ти все дізнаєшся згодом та всьому навчишся. А зараз ходімо дізнаємося про вечерю. Пані Марта, напевно, приготувала смаколики. Відчуваю, хоч й вже не можу уловити аромати її страв.

– Так, поїсти не завадить, – погодилася я, та ми повернулися до столової.

Пані Марта та ще декілька дівчат поралися на кухні.

Пишногруда жінка з чорнявим волоссям привітно посміхнулася:

– Вітаю, Хранителько. Ласкаво просимо! Я – Марта, а це мої помічниці.

Вона назвала їхні імена, та я не встигла запам’ятати – все це згодом. Бо вже каша у голові від нескінченного потоку інформації.

– Дякую, – кивнула у відповідь. – Приємно познайомитися.

– Та ви сідайте, друзі ваші скоро прийдуть за вами. Та ще на вечерю скоріш за все прибудуть представники Котіарну. В палаці вже знають, що цей перехід знову активовано. Імператор не буде довго чекати та приїде привітати тебе особисто!

– Як це? – занепокоїлася я. – Сьогодні? Так швидко? Я не готова! В мене немає сукні, зачіски… Не годиться в такому вигляді зустрічати гостей! Тим більше імператорів! – я відчувала як мене охоплює паніка. Це було занадто для одного дня.

– Пані Олександро, ви чудово… – почала було говорити економка, як я подумки назвала Марту.

– Ні-ні, – заперечила я, зібравшись з духом. – Скільки в мене є часу? Я встигну хоч якось привести себе до ладу?

– Гадаю, що близько години точно є. Зачекайте, пані. Лауро, допоможи Хранительці, знайди для неї сукню у нашому гардеробі.

– Дуже вам дякую! Тоді я піднімуся в кімнату, бодай душ прийму, – так швидко приймати рішення мені ще не доводилося. Але й вибору у мене, схоже, немає. Відмовитися від зустрічі з імператорами я не можу.

– Звісно. Лаура все принесе.

І я побігла наверх. Пані Марта викликала довіру. Така материнська турбота – якось незручно навіть.

Поки приймала душ, все думала: як швидко все змінилося в моєму житті – ще вчора ми були бешкетними студентами, а сьогодні я Хранителька замку й вже доводиться приймати гостей з іншого світу. Це вкрай важливо усвідомити та складалося враження, що все відбувається не зі мною, ніби у паралельній реальності. І звідки тільки сили взялися витримати це все? Чи то дійсно магія?