10. Сторінки минулого

Каїр. Єгипетське Міністерство магії

Конференц-зал був напівтемний. Повітря — важке, застигле, пахло старим папірусом, піском. Магічні бар'єри мерехтіли тонкою сіткою на стінах, поглинаючи кожен зайвий звук.
Довгий чорний стіл, гладкий, мов поверхня саркофага, відблискував світлом люмінесцентних чарів. На ньому — папки, фляги з водою, уламки нервів.

Ніхто не говорив.
Навіть годинник у кутку здавався зупиненим.

Гаррі сидів, трохи нахилившись уперед. Обличчя висічене, як із мармуру. Погляд — у нікуди, але кожен м'яз напружений.

Амір, навпроти, склав руки на грудях. Його спокій був холодним, майже кам'яним, як стіни храмів, де ніколи не згасають вогні.

Майкл стояв біля стіни — блідий, наче його змусили побачити щось, чого ніхто не має бачити.

Біля нього — Альберт Крей, заступник Герміони, сивий, із поглядом, що бачив війну й не забув жодного тіла. Його голос досі не прозвучав, але його мовчання важило більше, ніж будь-яка промова.

З іншого боку — Теодор Нотт і Блейз Забіні. Обоє у темних мантіях міжнародного дипломатичного і безпекового корпусу. У поглядах — криця, у позах — контроль, який ледь не тріскає. Вони виглядали як дві тіні від одного меча.
І цей меч ось-ось мав упасти.

Між ними, на столі, лежала тонка металева пластина — уламок оберегу, знайдений біля табору. На її краях — закляття стародавньої магії, змішане з людською кров'ю.

— То ви хочете сказати, — голос Нотта нарешті розірвав тишу, — що напад відбувся після того, як міс Ґрейнджер знешкодила аномалію?

— Саме так, — спокійно відповів Амір. — Коли команда вже складала табір.

— І ви дозволили цивільній жінці стояти під вогнем? — тихо, але отруйно запитав Забіні.
Його тон був настільки холодним, що навіть Гаррі трохи звів погляд.

— Вона не цивільна, — втрутився Майкл . — Вона — фахівець, і вона діяла згідно з протоколом.

Тео нахилив голову.
— Протокол не передбачає, щоб фахівець опинявся між кулею та нашим офіцером.

На мить усі погляди впали на стіл.
Тиша знову потягнулась, як струна.

— Вона врятувала йому життя, — сказав Гаррі нарешті. Голос був рівним, але всередині вібрував страх. — Це єдине, що....

— Врятувала? — тихо перепитав Альберт Крей, не відводячи очей від уламку на столі. — Цікаве слово. У звіті сказано, що обидва були важко поранені.

Його погляд піднявся, зустрівся з Гарріним.
— Чи є офіційне підтвердження їхнього стану?

Коротка пауза.
Амір повільно видихнув.
— Медичний звіт... ще не готовий.

Це прозвучало, як вибух.
Майкл здригнувся, пальці його судомно стисли край стільця. Гаррі не змінився в обличчі, лише трохи нахилився вперед.

— Не готовий? — голос Блейза звучав так, наче він перевіряв гостроту леза. — Єгипетське міністерство не в змозі надати навіть базову інформацію про стан двох людей?

Амір відповів повільно, обережно:
— Після нападу було важко встановити, хто саме був у свідомості. Більшість свідчень — уривчасті.

— Тобто ви навіть не знаєте, хто зараз з ваших живий? — у словах Тео прозвучала не емоція, а вирок.

Повітря в залі затріщало.
Магічні бар'єри на стінах ледь здригнулися — така була напруга.

Гаррі підняв голову. Його голос був глухий, низький, наче виходив не з грудей, а з глибини.

— Ми знаємо одне. На нас напали не випадкові люди. Це було організовано. Братство Ренуара — не легенда. І вони хотіли...

— Її, — тихо додав Крей. — Вони хотіли її.

Тиша.
Навіть дихати стало важко.

Блейз тим часом нахилився до Тео. Його слова були майже шепотом, але в цій тиші кожен почув:

— Якщо це справді має зв'язок із чимось давнім... тоді все стає логічним.

Тео перевів погляд спершу на нього, потім — на Гаррі.

— Ґрейнджер— найрозумніша відьма свого часу. Це факт, а не комплімент. Її знання загалом, і про давні цивілізації, артефакти й магічну символіку — безцінні.

— Якщо братство Ренуара справді намагається відродити щось древнє... — він зробив коротку паузу, — можливо, їм потрібен розум, здатний розшифрувати те, чого інші навіть не зрозуміють.

Блейз кивнув, повільно, вдумливо:
— Або вона вже розгадала щось, що їм потрібно. І це стало причиною нападу.

Зала занурилася у важке мовчання.
Десь далеко за стінами ревів каїрський вітер, несучи з пустелі гарячий пісок. Але тут, у кам'яних стінах міністерства, стояв холод, як у гробниці.

— Тоді нам треба зрозуміти, — тихо сказав Тео, — що саме вона розгадала. І хто боїться цього настільки, щоб піти на війну.

Амір повільно опустив погляд на уламок медальйону Герміони. Магічна поверхня блиснула, і на мить, немов відбиток спогаду, в ній промайнуло жіноче обличчя — тінь, силует, невиразний, але впізнаваний.

— Богині завжди платять першими, — тихо промовив він, майже шепотом. — І світ завжди забуває їх імена.

— Добре, — порушив мовчанку Гаррі. Його голос був низьким, наче хтось говорив із дна колодязя. — Тоді поговорімо про дії.

Альберт Крей повільно розгорнув карту. Червоні точки спалахували на ній, мов кров'яні плями:

— Ми розділимо команду. Частина вирушить на північ, біля Мемфіса — фіксують спалахи магії. Інша — до узбережжя.

— Я очолю ключову групу, — випалив Майкл, але Крей навіть не підвів очей.

— Ви очолите звітність, Вудроу. Не групу.

Амір тихо хмикнув. Гаррі перевів подих крізь стиснуті зуби.

Повітря в залі згусло. Кожен погляд, кожен подих зупинився між рядками.
Тиша трималася рівно три удари серця — поки Майкл не вибухнув.

— Досить! — його голос розрізав простір, наче кинджал.
Він різко піднявся, стілець гримнув об стіну.

— Я можу очолити групу! Я вже не новачок! На мені тримались дві останні операції, і ми тоді все стабілізували без жодної втрати!

Амір із Гаррі обмінялися поглядами. Блейз ледь підняв брову, не кажучи ні слова.
Альберт Крей повільно зняв окуляри. Протер їх краєм мантії — і підвівся.
Рух — спокійний, точний, мов перед вироком.