6.1 ранковий світанок і будні

Літній ранок був ідеальним: небо переливалося відтінками рожевого й золотого, а легкий вітерець ледь відчутно торкався шкіри. Тая, одягнена в свої улюблені спортивні легінси й білу футболку, вийшла на пробіжку. Її коса, зав’язана стрічкою, хиталася в такт її крокам.

Вона бігла знайомим маршрутом — вузькою стежкою, що вела через лісок до просторої галявини. На ногах відчувалася легка втома, але свіже повітря й спів птахів ніби додавали сил.

Коли вона вибігла на відкритий простір, побачила силует, що рухався їй назустріч. Темне волосся, атлетична постава й впевнені рухи — вона одразу впізнала Тео. Її серце мимоволі забилося швидше.

— Тая? — його голос прозвучав здивовано, але водночас тепло.

— Тео! — вигукнула вона, намагаючись приховати свою радість. — Що ти тут робиш так рано?

— Я міг би запитати те ж саме, — усміхнувся він, зупиняючись поруч. — Тренуюся. Ти теж вирішила розпочати ранок активно?

Тая усміхнулася у відповідь і кивнула.

— Разом бігти цікавіше, — сказав він, нахиляючись, щоб зав’язати кросівку. — Як щодо того, щоб скласти мені компанію?

— Я не проти, — відповіла вона, злегка хвилюючись.

Вони побігли поряд. Тео легко підтримував темп, час від часу кидаючи на неї погляди.

— Як тобі канікули? — запитав він, коли вони пробігли повз групу кущів.

— Тихо, — зізналася Тая. — Чесно кажучи, я люблю такі ранки. Вони ніби нагадують, що світ більший, ніж здається.

Тео усміхнувся, дивлячись вперед.

— Це справді так.

Коли вони дісталися галявини, Тео запропонував трохи відпочити. Тая погодилася, сівши на траву. Її ноги трохи втомилися, але свіже повітря й компанія додавали їй енергії.

— Ти коли-небудь пробувала йогу? — запитав він, скидаючи куртку й залишаючись у футболці.

— Ні, але я бачила відео. Тільки сумніваюся, що у мене вийде, — вона посміхнулася, розтираючи литки.

— Усе буває вперше. Давай, я покажу найпростіші пози.

Він став поруч із нею, показуючи базові рухи. Тая намагалася повторити, але в якийсь момент втратила рівновагу й хитнулася. Тео швидко підхопив її, тримаючи за талію.

— Обережніше, — сказав він тихим голосом, а його обличчя було всього за кілька сантиметрів від її.

Їхні погляди зустрілися. У цей момент час ніби завмер. Вона відчула тепло його рук і зрозуміла, що не може відвести очей від його обличчя.

Тео нахилився ближче, і вона відчула легкий запах м’яти від його дихання. Їхні губи торкнулися, і це був її перший поцілунок — ніжний, теплий, сповнений хвилювання й радості.

Коли вони відсторонилися, Тая відчула, як її щоки горять.

— Вибач, якщо це було несподівано, — сказав Тео, усміхаючись трохи винувато.

— Ні, це… це було прекрасно, — відповіла вона, не приховуючи щасливої усмішки.

Вони залишалися на галявині ще якийсь час. Тео розповідав про свої плани — він мріяв вступити до університету й вивчати спорт. Тая ділилася своїми думками про малювання, про те, як змінилися її шкільні дні й які картини вона хотіла б створити цього літа.

— Ти завжди була такою талановитою, — сказав Тео, кидаючи погляд на небо. — Але тепер ти ще й упевнена в собі. Це… надихає.

Тая посміхнулася, зірвавши невеликий білий квітку з трави й вертячи її пальцями.

— А я завжди вважала, що ти один із тих людей, які знають, як жити. Ти ніколи не вагаєшся.

— Ти помиляєшся, — відповів він. — Але ти змушуєш мене хотіти бути кращим.

Сонце м’яко торкалося горизонту, фарбуючи небо в ніжно-рожеві відтінки. Після довгого заняття йогою, яке залишило в їхніх серцях відчуття легкості, Тео і Тая вирішили трохи освіжитися. Вони підійшли до невеликого кіоску з морозивом, де в черзі стояли діти з радісними усмішками.

— Що будеш? — запитав Тео, кидаючи погляд на меню.

— Напевно, полуничне, — задумливо відповіла Тая, поправляючи волосся, яке розвівав легкий вітер.

Тео кивнув, зробив замовлення, і незабаром вони вже сиділи за маленьким столиком неподалік, насолоджуючись своїми десертами. Тая обережно злизувала морозиво, а Тео зосереджено боровся з шоколадною кулькою, яка почала танути на палючому сонці.

— Знаєш, — почала Тая, ледь стримуючи сміх, коли побачила, як у Тео на носі з’явилася шоколадна пляма, — ти, здається, втратив контроль над ситуацією.

— Що? — Тео підняв на неї здивований погляд. Вона вказала пальцем на його обличчя.

— Тут

Він швидко витер носа серветкою і сміявся разом із нею.

— Ти просто заздриш, що твоє морозиво не настільки епічне, як моє.

— Ну звісно, епічне. Якби не ти, воно б залишилося у своїй тарілці.

Вони розсміялися, насолоджуючись моментом. Поруч проходили перехожі, які, здається, теж відчували атмосферу легкості та тепла.

— Тео, ти завжди такий? — несподівано запитала Тая, дивлячись йому прямо в очі.

— У якому сенсі?

— Ну, ти завжди вмієш так легко змусити людей почуватися щасливими?

Тео трохи почервонів і знизав плечима.

— Мабуть, я просто стараюся бути самим собою. А ти? Ти завжди така, як сьогодні?

— Можливо, — відповіла Тая, усміхнувшись. — Але сьогодні я справді почуваюся щасливою.

Їхній вечір був сповнений сміху, легкості та простоти, якої обом давно не вистачало. Здавалося, час зупинився, і вони могли насолоджуватися цим моментом ще довго.

Вони дивилися на синє небо, обговорюючи свої мрії, доки сонце піднялося вище, і галявина наповнилася літнім теплом.

— Мені пора додому, — сказала Тая, піднімаючись.

— Тоді я проведу тебе, — запропонував Тео.

Коли вони підійшли до роздоріжжя, він зупинився й поглянув на неї.

— До завтра? — запитав він.

— До завтра, — відповіла Тая, а її усмішка була яскравішою за будь-яке літнє сонце.Вона повернулася додому, відчуваючи, що цей день став особливим. Цей ранок, його слова й їхній поцілунок — усе це стало початком чогось нового, чогось, що вона не могла пояснити, але знала, що не забуде ніколи.