5. Рік змін: від осені до літа

З початку вересня життя Таї перетворилося на низку маленьких пригод і великих випробувань. Макс, з яким вона познайомилася того незабутнього вечора, став не лише її другом, а й джерелом підтримки. У той же час школа лишалася складним середовищем, де вона намагалася знайти своє місце.

Вересень приніс прохолодні ранки, коли роса блищала на траві, а дерева починали вкриватися золотими і червоними барвами. Макс заходив до Таї майже щодня після школи.

— Як пройшов твій день? — запитував він, зручно влаштовуючись у кріслі на її веранді.

Тая завжди знаходила, що йому розповісти: нові теми з літератури, ще один кумедний витів Мурчика або черговий урок з малювання. Макс, у свою чергу, розповідав про свої прогулянки, про те, як він знаходив цікаві місця в околицях.

— Знаєш, — одного разу сказав він, коли вони сиділи біля річки, — тут, здається, є все, що потрібно для життя. Спокій, гарна природа… і ти.

Ці слова застали Таю зненацька, але вона лише посміхнулася, щоб не видати, як сильно її зачепило.

У школі все було складніше. Ті самі однокласниці, які колись пожартували над нею, здавалися ще більш нав’язливими. Вони часто кидали глузливі зауваження, але з часом Таї навчилася їх ігнорувати.

— Нехай говорять, — радив Макс. — Їхні слова нічого не значать.

Тая вчилася не звертати увагу, але найбільше їй допомагали вечори з фарбами. Її малюнки ставали все складнішими, з’являлися нові деталі, ніби фарби передавали те, чого вона не могла висловити словами.

Зима в розпалі, і каток у центрі селища став улюбленим місцем для дітей і дорослих. Макс запропонував Таї покататися на ковзанах. Вона вагалася, адже катання на льоду не було її сильною стороною, але погодилася.

— Не хвилюйся, я тебе підстрахую, — запевнив він, підморгуючи.

Каток сяяв у світлі ліхтарів, а музика створювала атмосферу казки. На льоду було людно, але це не злякало Макса. Він узяв Таю за руку, коли вони ступили на лід.

— Головне — не напружуйся, — сказав він, підтримуючи її.

— Легко сказати, коли ти не падаєш кожні п’ять секунд, — пробурмотіла вона, ледь утримуючи рівновагу.

Кілька разів вона таки впала, але Макс допомагав їй піднятися, сміючись разом із нею.

— Дивись, ти вже краще тримаєшся! — сказав він, коли вони зробили кілька кіл по катку.

— Це лише завдяки тобі, — відповіла вона з усмішкою.

Після катання вони пішли до невеликого кафе поруч із катком. Макс замовив для них гарячий шоколад із зефірками.

— Це найкращий напій узимку, — сказав він, передаючи їй чашку.

— Ти правий, — відповіла Тая, вдихаючи аромат шоколаду.

Вони сиділи біля вікна, дивлячись, як падає сніг. Розмови текли легко, як завжди. Макс розповідав про своє дитинство, як він катався на ковзанах із братом.

— Ти щасливчик, що маєш брата, — сказала Тая. — У мене є лише котик, але він не дуже любить кататися на ковзанах.

— Зате ти маєш талант до малювання, — відповів Макс. — І, повір, це дорожче за будь-яке інше вміння.

Зима не зупинила шкільні клопоти. Тая продовжувала навчання, але відчувала, що іноді їй бракує сміливості заговорити з тими, хто цікавив її. Наприклад, Тео.

Тео був популярним хлопцем у класі: впевнений у собі, завжди оточений друзями. Але одного разу, на перерві, стався момент, якого Таї не очікувала.

Вона стояла біля шафки, шукаючи підручник з біології, коли Тео підійшов до неї.

— Привіт, Тая, — сказав він.

Вона застигла на місці, ледь не впустивши книги.

— Привіт, — тихо відповіла вона.

— Ти добре малюєш, — сказав він, дивлячись їй прямо в очі.

Вона не могла повірити, що він помітив.

— Дякую… — відповіла вона, намагаючись стримати нерви.

— Ти збираєшся брати участь у весняному конкурсі? — запитав він.

— Ще не вирішила, — зізналася вона.

— Думаю, ти повинна. Твої малюнки класні.

Перед тим як піти, він додав:

— Якщо потрібна буде допомога чи підтримка, можеш звернутися до мене.

Коли він пішов, Тая ще кілька хвилин стояла, намагаючись осмислити те, що сталося. Вперше вона відчула, що її талант почали помічати не тільки близькі.

Зимові канікули принесли довгі вечори, запах хвої та тишу, що вкривала село разом зі снігом. Макс запропонував зліпити найбільшого сніговика, якого вони могли уявити.

— Це буде наш спільний проект, — сказав він, підсовуючи їй величезний ком снігу.

— А хто буде його називати? — пожартувала Таї, намагаючись не впустити сніжну кулю.

— Нехай буде… Арчі!

Вони працювали кілька годин, сміючись і дражнячи один одного, поки врешті сніговик не виріс заввишки майже до Макса. Вони прикрасили його морквяним носом і старим капелюхом, знайденим у Таї в сараї.

— Що ж, Арчі, ти виглядаєш прекрасно, — сказала Тая, втираючи змерзлі руки.

— А ти виглядаєш, як справжній художник, — додав Макс, звертаючи увагу на сніг, що вкрив її куртку й волосся.

Ці моменти здавалися чарівними, але зима принесла й свої виклики. У школі почалися контрольні, і Таї доводилося багато працювати, щоб не відставати. Макс допомагав їй із математикою, бо це був її найслабший предмет.

— Ти думаєш, що не зможеш, але я впевнений, що можеш, — сказав він одного разу, коли вони сиділи за її письмовим столом, оточені підручниками.

— Ти надто віриш у мене, — відповіла вона, але його підтримка дійсно надихала.

Весна: нові фарби і перший успіх

Весна прийшла несподівано. Одного дня сніг просто зник, і земля ожила під першим теплим сонцем. Макс почав допомагати Таї готуватися до шкільного конкурсу малюнків.

— Тобі потрібно щось унікальне, — сказав він, коли вони сиділи у саду й розглядали її ескізи. — Можливо, щось, що показує, як ти бачиш цей світ.

— Але я ж малюю просто для себе, — заперечила вона.

— І саме тому твоя робота буде найщирішою.

Після кількох днів роздумів і спроб Тая створила картину, яка зображала її улюблений пейзаж біля річки, але через призму емоцій. Небо було насичено-блакитним, вода грала золотими відблисками, а дерева ніби дихали теплом.