Розділ 4

 Після знайденої записки щось всередині дівчини перевернулося. Вона й справді починала вірити. Марічка переосмислювала кожну подію в своєму житті, намагалася згадати всі випадковості. Дівчина вважала, що якщо пригадає все, то силою своєї магії зможе допомогти бабусі. Але як вона не намагалася, їй ніяк не вдавалося знайти цю іскорку магії всередині себе.

 Їй хотілося вити від розпачу, коли минуло вже п’ять днів, а результату було нуль. Вона лише марно гаяла час, хоча могла проводити його з бабусею.

 Довгі години дівчина металася між кімнатою бабусі та своєю, так і не маючи змоги вибрати щось одне. Сотні думок крутилися в її голові, але жодна з них не підходила. Здавалося, наче це якийсь повний абсурд. Тільки різниця між її теперішніми думками й минулими була лише в тому, що тепер вона справді вірила в магію й припускала навіть найдивніші та найризикованіші варіанти.

«От як, як скористатися цією клятою магією? Хіба це взагалі реально?»,- все частіше думала дівчина, але так і не знаходила відповіді на своє запитання.

 Було й таке, що хотіла запитати це у батьків, але вчасно пригадувала, що вони в це не вірять і просто не зрозуміють. Залишалося лише сподіватися на себе та вірити, але віра та надія з часом зникали.

*****************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************

 Настало шосте січня, переддень Різдва. Здавалося б, день, сповнений див. Всі бадьоро ходять вулицями. Хтось кудись біжить, щоб придбати крупу для куті або ще щось для дванадцяти страв. Комусь потрібно ще збігати за подарунком. А деякі вже ходять по хатах і колядують.

 Проте в сім’ї Марічки абсолютно не думали про те, щоб провести це свято на найвищому рівні.

    Якби бабусі трішки не полегшало й вона не наполягла на святкуванні, то напевне знову б нічого й не було. Але всій сім’ї хотілося порадувати людину, яка завжди підтримувала всіх та просто обожнювала традиційні українські свята, тож ніхто навіть і не думав відмовити проханню.

 На кухні все парувало та нагадувало атмосферу минулих років, але Марічка розуміла, що все вже зовсім інакше. Вона просто більше не витримувала перебування у квартирі й вийшла провітритись. Потрібно було зібрати всі думки докупи, а де це ще можна було зробити, як не у засніженому парку, вдихаючи морозне зимове повітря.

 Вона все брела кучугурами, які з’явилися тут буквально за одну ніч. Ніхто й не думав їх прибирати, адже сьогодні був Святвечір – одне з найголовніших та найчарівніших свят у році.

 Все навколо було схоже на зимову казку, яка переливалася під променями сонця всіма барвами веселки. Сніг рівними шарами спочивав на доріжках, лавках, траві, деревах та оберігав все до весни, коли він розтане й навколо знову забуяє життя. Дитячі майданчики були схожі на маленькі сплячі королівства, кожну башточку яких красиво обліпив сніг. Подекуди також висіли й бурульки, додаючи ще більшої краси й вишуканості королівствам.

 Раптом Марічка пригадала, як ходила тут восени. Тоді вона вперше побачила щось справді незвичне, але просто проігнорувала. Тепер Марічці не хотілося повторити свою помилку. Дівчині так захотілося повірити у диво, що вона зажмурила очі й свято повірила у те, що навколо неї існує світ, сповнений магії та краси, величі й пишнот, найдорожчих і водночас найпростіших людських цінностей. Лише тепер Марічка зрозуміла, що найголовнішим у житті всіх навколо завжди була сім’я, а атмосфера, коли вона проводила час разом з нею була просто незабутньою і являлася тією магією чи то чарівною силою, яку так довго шукала.