2

-Міє, прокидайся, якщо не хочеш проспати у свій перший навчальний день!- голос молодшого брата мого почувся через двері.
- Вже встаю, Маркусе.- Сонно відповіла я, намагаючись сфокусувати свій погляд на годиннику, що висів на стіні. Краще б не ходила вчора на роботу, розуміла , адже через те, що пізно повернулась, зовсім не виспалась. 
Та вже через декілька хвилин я стояла на кухні і робила бутерброди для брата в школу і заварювала чай для сніданку.
- Маркусе, ось твої бутерброди для обіду, пий чай та виходи, автобус не чекатиме на тебе.- попрощалась з братом, а сама поспішила привести себе в порядок і самій піти на заняття. 

Я просто обожнювала музику і все, що з нею пов”язано. І з самого дитинства мріяла створювати власну музику. Хотіла, щоб люди її слухали захоплювались нею. І, нарешті, моя мрія стала реальністю - я поступила у Каліфорнійський університет мистецтв на музичний напрямок.

 Хоч і на рік пізніше. Минулого року я , пройшла вступні іспити, та лише на платний контракт, а такий варіант мені був не по кишені. Адже живемо ми з братом самі, наші батьки розбились у автомобільній аварії, коли мені було 6 років, а Маркусу лише 4, він на жаль, зовсім їх не пам”ятає. З того часу нас ростила бабуся по маминій лінії, та три роки тому не стало і її. І тепер я, як старша у сім”мушу піклуватись про брата. Не скажу, що живемо аж надто бідно, ми здаємо в оренду квартиру, в котрій жили з батьками, а я весь час на підробітках. Переважно у кафе працюю офіціантом, або ж , коли повезе, співаю там. Тому мені прийшлось чекати рік,щоб таки домогтись бюджетного контракту, тому вчитись прийдеться дуже багато, щоб зберегти це місце за собою.

Університетське подвір”я зустріло мене галасом поспішаючих на пари студентів. Я усміхнулась про себе, вже уявляючи, як буду тут навчатись, як буду крок за кроком йти до мрії. Замріялась так , що зовсім не відчула уважного погляду на собі. Погляду тих самих очей, котрі так сильно в”їлись в пам”ять. 
Трохи постоявши, я впевнено попрямувала до розкладу занять, щоб  через декілька хвилин прийти на своє перше у житті заняття в цьому Університеті. 

Я жадібно ловила всі слова викладачів, записувала їх лекції та була щасливою від того, що я все ж тут.
На великій перерві, між другим та третім заняттям вся моя група зібралась на вулиці, щоб пообідати та познайомитись один з одним поближче. 
Кожен з них розказував щось про себе. І хоча я знала, що тут навчатимуться далеко не бідні студенти, та коли виявилось, що мало не у кожного з них батьки володіють якимось  бізнесом, чи що найменше знаходяться на дуже високих посадах, я зрозуміла,що буду тут білою вороною. І мої думки підтвердились вже на наступному занятті, коли всі сиділи невеличкими компаніями і про щось весело говорили і лише я була одна. 

Та це не надто засмутило мене, адже подруга в мене вже була, її звали Анна. Ми з нею виросли разом і вона і її батьки завжди нас підтримували і допомагали в скрутні часи, за що я їм дуже вдячна. 

Після закінчення пар, я вирішила піти у бібліотеку, щоб взяти деякі підручники для наступних занять. А коли поверталась, уже на вулиці, звернула увагу на знайомий мені червоний спорт кар. От , тільки цього мені бракувало, думала я про себе, треба ж було, щоб Ітан виявився студентом саме цього університету. Хоча в цьому можна було й не сумніватись, все ж цей заклад являється найпрестижнішим у штаті. Ясно ж, що Ітан не міг навчатись десь інде.  Проте, тут навчають не лише мистецтву, а й бізнесу і гуманітарним наукам, так, що можливо, ми з ним ніколи й не побачимся. 

Я прибавила крок,виправдовуючи себе тим, що не хочу втратити автобус, хоча насправді просто тому, що не хотіла випадково натрапити на власника автомобіля. До зустрічі з ним я була не готова. Досить на сього емоцій. Ще й до роботи потрібно готуватись, сьогодні мені запропонували заспівати у моєму кафе, на честь початку навчального року наше кафе організовувало щось на кшталт вечірки. А гроші зайвими мені не будуть, тому я вирішила ще раз пожертвувати своїм сном. 

Повернувшись додому, я першим ділом швидко взялась за приготування обіду для себе і брата, котрий мав би повернутись зі школи зовсім скоро. Після цього швидко зібрала сумку на завтрашні заняття і пішла приймати душ і приводити себе у порядок до вечора. 

Брат написав смс , що затримається у друга. Я відповіла, щоб не затримувався надто довго й по приходу обов”язково вивчив уроки, все ж останній рік у школі і від його атестату залежить чи зможе він поступити в омріяний коледж фінансів. Маркус обожнював математику. 

«Свобода» зустріла мене світлом неонів і ліхтариків, котрі створювали особливу атмосферу в середині кафе. Чимало студентів вже зібрались тут, щоб відпочити і відсвяткувати перший навчальний день. Я трохи попрацювала за барною стійкою,навіть отримала непогані чайові, а потім вирушила на імпровізовану сцену, щоб виступити з відомою піснею. На жаль, поки що не моєю, та нічого, все попереду. 

Коли пролунала перші акорди і я давши волю емоціям, почала перший куплет, підняла очі на танцюючих молодих людей, то побачила там його.

 Ітан стояв зі стаканом у руках і не зводив з мене погляду.