Душа

"Vultus est index animi"

(очі є дзеркалом душі)

Марк Тулій Цицерон

      Я - душа. Відвідую Землю, вселяючись у тіла людей і проживаючи їхні життя. Ходжу туди, як на роботу. По-суті, тіло людини - це мій робочий офіс. Я не маю імені та будь-якої гендерної приналежності. Просто зростаю, відпрацьовуючи програму кожної особистості, в тіло якої мені належить втілитися. Що більше відпрацьованих життєвих циклів, то старшою і мудрішою я стаю.

   А чим я займаюся у вільний від роботи час? Відпочиваю в найпрекраснішому з усіх світів, і насолоджуюся променями Божественної енергії, вбираючи кожну краплю блаженства! Це єдине місце, куди я прагну щоразу, покидаючи тлінні тіла людей. Тільки перебуваючи тут, я наповнююся і відпочиваю від земної суєти.

Яка моя мета? Прожити якомога більшу кількість земних циклів. У душі тільки одне призначення - рости і напрацьовувати досвід. Нас таких багато. Але в кожного різний вік і відповідно, різна частка мудрості. Я - доросла душа.

Що буде зі мною, коли я виросту? Та ніхто не говорить мені про це. Як відомо всім, душа вічна і не може померти. Однак, іноді я задаюся питанням: що ж потім? Ми, душі, не знаємо, що відбувається з нами далі, після того, як ми наберемо максимальну кількість перероджень. Мені невідомі такі випадки. Однак певний план у нас все ж таки є. А саме: опрацювати ВСІ варіанти людських доль. Чи можна це обчислити? О, ні!

Чи подобається мені це? О, так!

Я проживаю щоразу нову історію з її пристрастями і хвилюваннями, болем і радістю, з надіями і розчаруваннями... Немає нічого яскравішого і цікавішого за людські емоції! Тільки в образі людини дано мені відчути щастя першого кохання - подібне до космічного вибуху почуття. Лише перероджуючись у жіночий початок доступна мені велика радість материнства. Виключно в образі музиканта, художника або поета доводилося мені відчути натхнення, дане згори, і отримати задоволення від свого творіння.

Я спостерігаю красу сприйняття навколишнього світу через призму людських почуттів. Я радію першим краплям літнього дощу на обличчі; спостерігаю як тануть ніжні сніжинки в дитячих долонях; відчуваю захват від занурення в прохолодну морську воду в літню спеку...

Я насолоджуюся невтомною роботою розуму людського генія, який розгадав секрети природи. Господи, як же далекі вони всі від істинних таємниць світобудови! Хіба може вмістити людський мозок неосяжну інформацію?! Чи здатний їхній обмежений розум зрозуміти будову Всесвіту і розгадати таємниці Творця?!

  О, скільки ж помилок людства мені довелося спостерігати! Їм невтямки, що рухає їхнім життям і що визначає їхній подальший шлях. Вони будують помилкові здогадки і потім століттями вірять у них, створюючи тим самим колективні егрегори, що поглинають їхню силу й енергію. Деякі найбільш просунуті особистості, які довіряють більше своїй інтуїції, ніж розуму, змогли таки доторкнутися до таємниць буття і відкрити завісу, що приховує істину. Але їм не повірили, бо брехня править світом людським, і править з їхньої ж мовчазної згоди.

Як бачите, у світі людей відбувається багато цікавого. І моє завдання - допомогти пройти життєвим шляхом кожної окремо взятої особистості, історію якої мені належить пережити. Так було завжди.

Але одного разу...

Одного разу мені зустрілася ВОНА!

Проживаючи земне життя, я працював підмайстром у ювеліра. Тоді мені довелося доставити замовлення в султанський палац. Там я і побачив ЇЇ... вона належала гарему самого султана. Проходячи повз, дівчина глянула на мене поверх вуалі, і ці очі перевернули все моє життя не тільки земне, а й вічне.

За законами того часу сторонній чоловік не мав права навіть кинути погляд у її бік, але я не зміг утриматися. Стояв на колінах і витріщався... Так мене і стратили султанські кати.

Повертаючись додому, у місце звідки я приходжу і куди незмінно повертаюся, я згадую чергове прожите життя, аналізую свої дії та роблю висновки. Цього разу мною оволоділо розчарування: мені не вдалося стримати порив юнака і тепер доведеться відпрацьовувати цю програму ще раз. Вийшла зупинка в моєму розвитку, нікчемна трата мого вічного часу...

Проживаючи життя людей, я дедалі більше усвідомлюю, наскільки сильне в людських тілах земне начало. Сексуальний потяг рухає вчинками і визначає їхні мотиви: що людина молодша, то сильніший її потяг, але що старшою вона стає, то спокійнішим і мудрішим є її життя. Всевишній створив це для продовження роду людського. Ось і цього разу статеві гормони юнака зіграли вирішальну роль у його долі. Як нерозумно вийшло! Адже хлопець мав великий потенціал і міг би стати великим майстром ювелірного мистецтва, творіннями якого людство захоплювалося б століттями. Але "лібідо рухає світом", як вірно визначив один із людських лідерів психоаналізу, Фрейд.

Однак майбутнє показало мені, що зовсім не сексуальний мотив викликав інтерес цього юнака. Усе виявилося набагато складніше...

Старий рибалка брів по піску до своєї старої халупи на березі моря, тягнучи на собі потопельника. Він виловив його з води після шторму, що розігрався цієї ночі. Ноша була непропорційно важка для старого, але людина виявилася ще живою, хоча й непритомною. А рибалка, хоч і проста людина, але мав свої принципи і готовий був прийти на допомогу будь-кому, хто її потребує. Ось і тепер, напружуючись з останніх сил, тягнув він на своїй старій спині великого чоловіка, який ще подавав ознаки життя. Сумління рибалки не дозволило йому пройти повз... Дотягнувши людину до хати, старий поклав її і став намагатися привести до тями, видавлюючи воду з легенів різкими поштовхами. Чоловік закашлявся і відригнув зайву рідину. Старий заметушився і почав обмацувати його тіло на предмет ушкодження. Дійшовши до голови, рибалка подивився йому в обличчя і побачив цей погляд... Щось перевернулося всередині старого, він забув про все. Щось до болю знайоме здалося йому... він силився, але ніяк не міг пригадати, де ж бачив цю людину. Йому хотілося мовчки дивитися, занурюючись у глибину його очей. Час ніби зупинився... Чоловік, прийшовши до тями, теж не міг відірвати погляду від сивого рибалки. Ніхто з них нічого не розумів. Опісля вони розлучилися; старий отримав свою винагороду, а чоловік - життя. Більше вони не зустрічалися, але і той, і інший часто згадували один одного, здивовано ставлячи собі питання про те, що ж викликало такий взаємний інтерес між ними.