ПРО КОХАННЯ

Закохалась

Моєму Валентину

Закохалась так, що й не дихнути!

Де знайти від цього укриття?

Хочу кожну кліточку відчути

Шаленого до болю почуття!

Ним живу, ним дихаю і плачу!

Тільки він – усе моє життя!

У його очах – лише віддача,

Крик мого палкого почуття.

Віддаю, забравши до останку,

В посмішці його – моє життя.

Я для нього – і в рабу, й в коханку,

У дружину, лиш не в небуття!

Загубила дні, хвилини, миті,

Загубила в погляді себе.

Десь у небі, десь серед блакиті

По частинках хай мене збере.

Закохалась, покохала! В серце

І у душу він мені запав!

Біля нього кров між вен несеться,

Адже і мене він покохав!

Одержима! Тільки їм я мрію,

Тільки їм живу, його люблю!

Від його дихання шаленію

В погляді його себе гублю!

Закохалась! Не на мить, - назавжди!

Бо його життя – тепер моє!

Не знайшла у почуттях неправди!

Павутиння снів разом снуєм.

Одержима! Пристрасть як лавина, -

Накриває, знищує, п’янить!

Одержима, бо тепер дружина!

Назавжди, а не лише на мить…

Серце в квітах

Моєму серцю ти подарував букет.
У нім сплелись всі кольори і барви,
І заздрісно позиркує поет,
Бо знає, що слова всі будуть марні,-

Не зможе описати квітів чарівних,
Що розпустились дивною красою,
Бо жодної раніш не бачив з них,
Бо кожну він назвав би неземною.

У них сплелись і віра і туга,
І відчай колючками попроростав,
Рожевим квітом зайнялась жага,
Надії квіточок малих теж вдосталь,

Любов розквітла гроном веселковим,-
Найкращі квіти у єднанні цім.
І запахом фіалково-медовим 
Букет для серця у твоїй руці,

Бо моє серце не мені належить,-
Давно пульсує у твоїх долонях.
Твоє тепло прискорено мережить
Життя букету з квітів невідомих.

Фаянсова річниця

Сьогодні дев'ять років як ми вдягли обручки
Так неймовірно чесно, так до нестями рвучко...
Ми разом шепотіли палкі слова кохання,
Ми разом не боялись свої прості зізнання.

Хотіла твоє серце і неймовірну душу,
І знала: обіцянку ніколи не порушу,
Бо ти - моя частинка і половинка серця
І попри перешкоди: воно для тебе б'ється,

Воно від тебе мліє, втрачає свою сутність,
Натомість я знаходжу у собі всемогутність,
Бо ладна побороти всі ниці перешкоди,
Аби вони для тебе не завдавали шкоди,

Бо хочу всього тебе у собі відчувати,
І далі до шаленства так віддано кохати,
Бо маю трьох синочків: надію і опору,
Бо мрії не боюся: я мрію із тобою!

Фаянсова річниця... Та шоколад до кави...
Усмішки рідні, звичні, прості і нелукаві.
І дотики до серця... лиш поглядом, словами,
Та це багато значить... Та менш як слово "мама"...

Тобі безмежно вдячна за витримку, терпіння,
Ти вчив боротись вперто, давав мені уміння
Повірити у себе, в свою безмежну душу.
Я клятви, тобі дані, ніколи не порушу!

Бо ти - моє кохання, мій шлях до розуміння,
Бо ти даруєш щастя, надію і уміння.
Разом у безкінечність, де не буває крапки,
Туди, де розцвітають фаянсові світанки!

Будь для мене всім

Обіймай мене ніжно дотиком

І цілуй незабутньо поглядом!

Моє серце до тебе – покликом.

Будь моїм найтеплішим одягом!

Роздягай мою душу розмовою,

Огорни все життя турботою,

Щоб була я чудово-новою,

А журба моя стала німотною.

Забери всі думки незібрані

І віддай їх клубочком сплетеним.

Назавжди тобі сни мої віддані,

Почуття розривають кометами.

Я щодня пізнаю тебе заново,

Знову в посмішку щиру закохуюсь.

Твоїм ангелом й демоном стану я,

Бо для тебе щораз оновлююсь!

Кохання 

Моє кохання заплющило очі
На все і на всіх, хто навколо,
Воно мене будить щоразу, щоночі,
Як тільки ти поруч зі мною.

Я стала залежна від дотиків тіла,
Від щастя, що рве мої груди.
Раніше, мабуть, навіть снити не сміла,
Що будеш в житті моїм всюди.

Я більше не бачу ні миті без тебе.
Не треба мені небо й зорі,
Лиш подих шалений і збудження треба,
Що пахне єдиним тобою.

Ти став моїм небом, і сонцем, і вітром.
Ти став моїм всесвітом, сенсом.
Нас разом розгойдують зоряні віти,
І ми вже у мрійність несемся,

Де все забуваєм, стираєм минуле,-
Немає нічого, крім душей.
Лише у цю мить ми з тобою збагнули, -
Не вибрали б шлях зовсім інший,

Бо разом ми - ціле, окремо- як тіні,
Одне в половині - нізащо!
З тобою - єдині, з тобою - суцільні,
Бо нам тільки поряд - найкраще!

Ми все подолати зуміємо разом,
Бо далі окремо - не дано!
Мій погляд умився рубінним окрасом,
А твій- в варисциті застрянув.

Бувають планети, галактики, зорі,
Які одиноко кружляють,
Крізь гордість не можуть убити прозорість,
Що їх же самих добиває.

А є половинки, що хочуть ввібрати
У себе всю сутність потреби,
Вони можуть зовсім того і не знати,
Що пара для них дуже треба,

Але відчувають, що це - твоє близьке,
Воно не лише доповняє,
Воно своїм серцем, душею легенько
Усю пустоту заповняє.

Така наша сутність - шалена, нестримна,
З тобою лиш все відчуваю,
З тобою - жива і щаслива людина,
Бо саме тебе я кохаю!