НА ДУМЦІ ПРО КНИГИ

Не моя 

Присвячується "Не моя" Елли Савицької

Я тебе любив душею, серцем, тілом.
Я тебе любив без тями, озвіріло.
Так хотів тобі весь світ подарувати.
Я тобою жив, лиш прагнучи кохати.

А взамін ти стерла всю мою реальність:
Від нього ти вагітна! Які слова! Банальність...
І я помер в ту мить, коли почув цю фразу.
Мені уже не боляче. В душі - лише відраза.

За що ти так зі мною, кохана, найрідніша?!
Тепер моє майбутнє із кожним днем брудніше!
На миті розірвала, на спогади шалені.
В душі - німа безодня. Та що тобі до мене?

Ідеш із ним під руку і віддано смієшся,
А в мене серце власною отрутою вже б'ється!
Тебе я так ненавиджу, що зовсім знемагаю!
Та все одно, не вірячи, і зараз ще кохаю!

Сирітка

Присвячується «Сирітці» Еми Ноель

Все моє життя - одні страждання.

Сирота.... Як вирок назавжди.

У той час, коли палке кохання,

У собі я мала б віднайти,-

Втратила всі звичні розуміння,

Бо між двох розділена вогнів.

Що вони знайшли в мені? Лиш тління,

Що один збагнути не зумів,

Інший – зрозумів, але запізно.

Помилки розбили почуття.

Ці чоловіки два – зовсім різні,

Та вони – господарі життя

Мого! І вирішують майбутнє

Сироти… А я… Згоріла вщент!

Бо з одним – всі миті незабутні,

З іншим – назавжди один момент.

Що не так із одиноким серцем?

Хоче все одразу?! А дарма!

Між двома вогнями нитка рветься.

Це як одержимість чи мана.

Заблукала десь між почуттями.

Загубилась у своїй душі.

Між двома стою чоловіками.

Моє серце – всередині чаші…

Іграшка чи одержимість

Присвячується «Сирітка 2» Еми Ноель

Іграшка для двох, чи одержимість?

Що у ній цікавого? - Вся суть…

Що у ній захоплює? - Нестримність,

Чи бажання в душу зазирнуть?

Сирота – самотня в небі пташка…

Полетіти б поруч… та куди?

І не каже, і не просить ласки,

Прагне свою душу віднайти,

Прагне зрозуміти і прийняти…

Тільки кого вибрати із двох?-

І одного ладна покохати,

З іншим – перші спогади на двох.

Хто вкраде її розкрите серце?

Правда чи обман тут головні?

Але з клітки більше і не рветься,

Спогади стираючи сумні,

Щоб новими днями і ночами

Мрії малювати у серцях,

Втримана надійними руками,

Але хто із двох в Сирітки снах???

Сон в реальність

Присвячується книзі Діани Білик «Спи, моя радість»

Сни сплелись, накриті покривалом.

В них я не боюсь себе самої.

В них тебе до забуття кохаю,

Хоч лише на мить одну з тобою.

Серце обривається на крихти.

І в реальність зовсім вже не тягне.

Сни про тебе міцні, наче нитки.

Я до тебе, лиш до тебе прагну.

Всі бажання зіткані з молекул,

У яких відбилось твоє серце.

Дні без тебе до туги безликі,

Погляд в світ ілюзій не проб’ється.

Розбиваюсь знову на уламки.

Де реальність? Сни стали дорожчі.

Хочу із тобою разом ранки,

Хочу із тобою разом ночі…

Хочу тіла міцного торкатись,

Забуватись у своїх бажаннях.

Хочу у реальності кохати,

А не снити цим палким коханням.

Хто мене прокляв такими снами,

Чи благословили подарунком?

Крик душі вже забраний вітрами,

На вікні малює візерунки.

Сни сплелись з реальністю назавжди

В мить, коли тебе у них зустріла.

Іншої не хочу знати правди!

Сон в реальність я перетворила!

Сильніш люблю

До книги Елли Савицької

Більше не хочу як німа овечка-
По власній волі в мовчазну петлю.
Послухала зболілого сердечка,
І зрозуміла - ще сильніш люблю:

Настільки, щоб боротись із сім'єю,
З традиціями рідної землі,
Бо завжди хочу бути лиш твоєю,
Хоч перші спроби ще були малі.

Та я втомилась борсатись, мов риба,
Що викинута на суху траву.
Мене ти серед сотень тисяч вибрав,
І я тепер тебе щоночі зву

У своїх снах, у споминах казкових,
Де тільки ми удвох і наший світ.
В усьому діяв ти безпомилково:
Боровся за мене вже стільки літ,

А я боялась втратити підтримку,
Бо думала, що головне - рідня,
Але мене стоптали, мов піщинку,
Бо ти для них по вірі - не рівня,

Бо ти - чужинець, недостойний слова,
Хоча усе це - їх сліпий уклад,
Тому тебе чекає лиш відмова,
У них на кожного є свій розклад,

Де все майбутнє - до дрібних деталей,
А я не можу так! Я так помру!
Не хочу більше цих пустих печалей,
Сама себе для тебе заберу!

Не мрії 

До книги Елли Савицької...

Приреченість - мій вирок після вибору.
І як навчитись із смиренням жити?
Якби я мала право- тебе одного вибрала б!
Й дозволила нам далі так любити,

Щоб кожен подих - лиш на двох розділений,
Щоб кожна думка - спільна несвідомо!
Але наші світи в традиціях поділені,
Моє майбутнє - всім давно відоме.

Та я хотіла перешкоди подолати,
Щоб ми були разом: душею, тілом.
А крок цей змусив двох тепер страждати,
Хоча цього найменше ми хотіли.

Я намагаюсь щось в собі змінити,
Щоб заглушити спогади з тобою,
Щоб іншого, обраного любити,
Не захлинатись ночами журбою,

Але ти став спасінням і прокляттям,
Бо в тебе я назавжди вже закохана.
З яким би не старалася завзяттям,
Але моя душа з твоєю скована.

Приреченість як вирок усвідомлення,
Щоб чисті почуття здирали серце.
І попри підлу з мріями домовленість -
Моя душа лише до тебе рветься!