ВІН І ВОНА (ОДВІЧНА ДИЛЕМА)

Вона

Не хочу так! Я серцем помираю!
Щоночі в снах кричу тобі: кохаю!
Щодня мовчу, змиривши своє серце,
Та все одно,- лише для тебе б'ється!

Себе зреклась, відмовилась від мрії,
У грудях не лишилося надії - 
Лиш порожнеча, що безмірно крає,
Приреченістю кожну мить лякає.

Я обпеклась тобою, нашим щастям.
Хотіла цим горіти! Та не вдасться!
Не поясню тобі свого учинку,
А ти подумаєш, що я іще дитина,

Що, може, справді,- я і не кохала...
А я... А я надіялась, чекала,
Що рідні зрозуміють і пробачать!
Традиції для них - ще більше значать!

Настільки, що готові відректися
Своїх дітей!.. Мені ти знов наснився.
Себе втрачаю я через смирення.
Вже не чекаю більш твого прощення,

І розуміння більше не чекаю.
Ти все казав, попереджав... Я знаю!
Але без тебе опустіле серце
Лиш гіркотою, болем чорним б'ється...

Можливо, я навчусь з усім цим жити,
Хоча не зможу більше полюбити,
Бо знаю, що один - на все життя
До відчайдушності, до самозабуття!

Казка про нього

Жорстока казка про жагу і помсту…

Порочне коло зірваних життів…

Удвох разом і нарізно по мосту,

До різних - одинакових світів.

Розбиті всі усталені кордони,

Ілюзії розтерті нанівець.

Лише для двох немає заборони

У виборі поєднаних сердець.

Закрита пам'ять розділя свідомість.

За здогадками криється імла.

Один від всіх і друг, і оборонець,

В нім - серце льоду, а душа – тепла.

Роки років розібрані на миті,

Де борг по крові скреслює життя.

Один за всіх, а погляд - у блакиті,

Що обирає інше майбуття.

Затерті рани, стерте розуміння…

Жага любові і жага буття…

В собі розвинув надзвичайні вміння,

Що наперед вбирають почуття.

Розіграна трагедія для правди,

Воз’єднане з уламків забуття,

Аби збагнути всі масштаби зради,

Аби не допустити вороття.

Сильніше смерті віддане кохання,

Сильніше зради, впертості, страждань.

Коли одне розділене бажання

Стирає низку всіх зобов’язань.

Один як звір в своїй жорстокій правді,

Де жертва стала втіленням життя.

Заради неї в боротьбі назавжди,

Задля любові і серцебиття.

Одна солодка, перша перемога,

А далі – сотні інших, до кінця.

Хай кров’ю буде встелена дорога,

Любов сильніше смерті для творця.

Бажання її

Бажання володіти її тілом
Тебе в одну секунду полонило:
Її усмішка, подих і зітхання
В твоєму тілі - спалахи бажання.

Себе контролювати вже не в силі.
Від її погляду - і ти щасливий.
Усе так просто у твоїй уяві:
Її цілунки ніжні і ласкаві...

Та як скорити ту, що не здається,
Що вільним птахом в клітці твоїй б'ється?
Їй не потрібні всі твої дарунки,
Твої слова й короткі поцілунки!

Їй треба воля, вибір і шаленство!
У цьому - вся вона, її блаженство.
А ти їй крила знову підрізаєш,
Бо вперто віриш, що ще не кохаєш!

Але життя - ілюзія контролю.
Воно завдасть і насолоди, й болю,
Аби лиш ти навчився цінувати,
Достойно відпускати і приймати.

Не думай, що вона тобі піддасться,
Її скорити і тобі не вдасться,
Бо вільна птаха крила не складає,- 
Її свобода, бо вона Літає!

Якщо збагнеш її прості бажання,
То знай, що в грудях вже живе кохання,
Що світ схиляє до своїх колін
Десятки сотень наших поколінь.

Бажання її мати - лиш початок!
Твоя потреба в ній ще у зачатку,
Але на все прийде свій точний час,
Як слово "ми" повториш сотий раз,

Тоді смішним весь опір марний здасться,
Бо впоратись із почуттям не вдасться,
Бо лиш "люблю" до смерті особливе,
І її тіло, як в Сирен, манливе...

Кого шукав?

Шаленість ночі стерта на світанку...
Твоя рука на голому плечі.
Її вважаєш за свою коханку?
Чи за кохану, стрічену вночі?
Медові очі погляд полонили,
Солодкі губи обіцяли мить,
Коли б разом за хмари полетіли,
А кров хотіла б ніжністю горіть.
Волосся, наче ниті оксамиту
І бархат шкіри, запах забуття.
Тобі був лише шанс її зустріти,
І жодного - на марне каяття.
В долонях розтає її супротив,
У подиху - бажання як закон.
Навіщо досі ти цей шлях обходив?!
Даремно думав, що любов - лиш сон.
Вона, як та секундності комета - 
Барвистий світ малює на душі.
Як муза, що шука свого поета.
Можливо, ти і сам писав вірші?
Буває, що лиш мить міняє долі...
Не прогадай свій шлях серед усіх!
Цю ніч вона була з своєї волі...
А ти? Шукав її чи секс-забіг?

Питання

Ти часто задаєш собі питання:
Чи це - любов, чи - потяги бажання?
Усе в житті завжди - не просто так:
Знайди і зрозумій лише свій знак!

Ти часто сумніваєшся у вчинках?
Чому твій вибір впав на власну жінку?
Чому твій чоловік - найкращий в світі?
Чому у тебе - особливі діти?

Усе так просто: ти цінуєш власне!
Бо рідне це тобі як небо ясне,
Як серця стук у грудях безупину,
Як вітер, що уперто віє в спину

Й тебе штовхає подвиги робити.
А може, подвиг - просто полюбити?!
Адже так складно у житті знайти 
Саме того, з ким хочеш шлях пройти.

Жага