ПОКИДЬОК

***

Присвячується моїй улюбленій історії "Покидька" Стефанії Лін))))

Ти до болю рідний і знайомий,

Я тебе впізнаю серед всіх.

Але твій мотив ще не відомий.

Як і вчинки інших та чужих…

Зранена душа болить і плаче.

Хочу відпочити, та дарма…

Відчуття знайоме й досить лячне

Шепче, що усе навкруг – мана.

Хто для мене – друг, а хто – лиш грає,

Ще не зрозуміла до кінця,

Але нова гра тут назріває,

Гра на мене, наче на живця…

Я ж людина! Але всі не хочуть

Бачити у цьому справжню суть!

Хочу повернутися додому.

Може, сльози спокій принесуть?

Може, відстань стре ті миті щастя,

Що собі сама намалювала.

Ти ж не будеш й це у мене красти? -

Покидька лишу на п’єдесталі.

Якщо ти насправді безсердечний,

То немає меж твоєму злу.

Я так закохалась недоречно,

Допомігши виграти цю гру.

Ти тепер щасливий тим трофеєм,

Що забрав з грудей і не віддав?

Сторінки минулого гортаю,

Де здавалось, що і ти кохав…

Розчиняюсь в болі і здогадках,

Гасну, як без кисеню свіча.

Скільки зараз назбираєш свідків

Для нової гри? Та згаряча

Не накой того, що сам не зможеш

Під контролем втримати завжди.

Сподіваюсь, більше не захочеш

Моє серце вплутати туди.

***

Ми осліпли… Гра таки триває.

Хто ж із нас в ній виграє тепер?

Та не забувай, що я вже знаю,

Скільки в ній приховано химер.

Я вже розплатилась своїм серцем,

Що тобі дала, немов трофей,

Але, знаєш, вже воно не б’ється,

Бо замерзло… Ти ж не Прометей -

Не зігрієш, і не вернеш миті,

Коли я щасливою була.

Я зітру очей твоїх блакиті

З спогадів. Тобою лиш жила –

Покидьком, що розтоптав надії,

Віру у любов і почуття.

Я замерзла… і вже більш не мрію

Про щасливі миті забуття.

Ти – лиш тінь, що забирає душу.

Я для тебе – пішка в новій грі.

І не знаю, чи скоритись мушу,

Чи потрібно знову це мені.

Але ж ти, як завжди, не питаєш…

Що ж, давай пограємо у гру.

Я не знаю, що ти відчуваєш,

Та, на жаль, без тебе я помру…

***

Ти не знаєш, як мені. Не знаєш,
Що я відчуваю кожну мить!
Як без подиху твого згасаю,
Як в душі безжалісно болить.

Ти не знаєш, хто в цю гру ще грає,
Але все ж, крізь розпач, злобу й біль,
Тільки я тебе оберігаю,
Серед тих, хто прагне звідусіль

Полонити і зачарувати.
Та не забувай: дня них - це гра!
Тільки як тебе не покохати,
Якщо все в тобі- лише з добра?!

Я палаю, мені дуже важко!
Покидьок забув про свою суть.
Не лишай мене самого, пташко!
І не смій тікати... Я вже тут!

Не віддам нікому і ніколи!
Лиш моя! І це запам'ятай!
Хай би що там не було довкола,
Хочеш - грай, але мене кохай...

В новій грі і правила вже інші, 
Не мої! Та я свої введу!
Хай мої учинки були гірші,
Але шлях до тебе я знайду!

Не забудь того, що є між нами!
Решта - лиш ілюзія і гра.
Різними підемо ми шляхами,
Та кохання завжди виграва!

***

Забери мене у свої сни,
Де не буде більш брехні і фальші,
Де в промінні лагіднім весни
Оживуть нарешті душі наші.

Я забути хочу про ту гру,
Де ти розтоптав мої надії,
Де не знала ще, що я помру,
Потопивши серце в безнадії.

Я жива, але я не живу,
Бо усе, що мала - тільки в тебе.
Хтось розпочинає нову гру,-
І для кого в ній така потреба?

Що зміню назавтра у житті?
Що я здобула, крім рани в серці?
Я не знаю, чи у каятті
Той, хто вирвав душу, признається?

Пусто в грудях, як і думках...
Заблукала, загубилась, зникла...
Загасила горе у сльозах,
З раною своєю жити звикла,

Але кровоточить кожен день,
Коли поряд голос твій почую,
Чи втоплюсь у сірості безодень,
Що у голові моїй ночують.

Забери мене в своє життя!
Хай не буде знов усе лиш грою!
Та чи є у тебе почуття, - 
В Покидька, що вже награвся мною?

***

Спаскудив сам собі усе життя!

Коли вернусь до принципів без болі?

Назад уже немає вороття,

Застряг у ній і у своїй любові.

Іду, як тінь, усюди, щоби так

Не упустити, не зламати. Важко…

Її чарівний погляд, наче знак, -

Невинність рівна ніжності ромашки.

Не дам забути їй себе, не дам!

Придумаю нові шляхи до серця.

Вона – душа моя, мій талісман,

Що так шалено в грудях моїх б’ється.

Не знає правди, - я їй розкажу,

Бо загубилась різними думками.

Своє єство нарешті покажу,

Заховане за маскою роками.

Хай думає, що, може, це кінець,

Але для мене – лиш новий початок.

Я граю, хоч уже і не гравець,

Вкінці – ще невідомості відбиток.

Покидьок

Гра розпочалась... Мій виграш- воля!

А, можливо, зачерствіле серце?..

Хто є хто? І у якій я ролі?

Жертва, що об сором власний б'ється?

Чи борець, що на шляху до мрії

Згоден подолати всі завдання?

Я пройду, а може не зумію!?

Може, це лише пусті бажання?..

Інколи буває неймовірне.