Душа ангела

-Дякую за танець, ваше світлосте. – Поцілувавши їй руку молодий кавалер провів герцогиню до брата який стояв біля балкону.
-Дякую вам також, - зробила реверанс молода дівчина. – Фух, нарешті цей танець закінчився, він постійно наступав мені на ноги.
- Анастасія, так неможна це ж все ж таки новий сезон і тобі час все ж обрати нареченого якщо не хочеш залишитися старою дівою. – Заговорив хлопець поряд
- Брате, але це ж правда. – Повернулась до нього дівчина, - він жахливо танцює і до того ж старою дівою я не залишуся в будь якому випадку занадто багато хочуть поріднитися з нашою сім’єю.
- Але все рівно такі розмови не відповідають твоєму вихованню та й можеш залишитися якщо в цей рік будеш так само як і всі попередні роки відхиляти пропозиції заміжжя і до речі до тебе йде новий претендент на танець, - з посмішкою промовив хлопець.
- Ох, ні я вийду на балкон на цей танець, а потім приєднаюся до інших добре? – З посмішкою промовила дівчина відкриваючи двері.
-Лише на один танець і подумай про мої слова інакше як твій брат та герцог я сам виберу тобі чоловіка. – Говорив вслід дівчині хлопець думаючи чому саме йому потрапила настільки непосидюча сестра. 
Підійшовши до перил балкона юна герцогиня закрила очі аби насолодитися свіжим повітрям без різних парфумів та тишиною без гомону натовпу юних дівчат, кавалерів та їх сімей, подумки шкодуючи що їх з братом батькам не довелося побувати тут, а її брат занадто рано прийняв на себе відповідальність за них двох, титул та маєток. Відкривши очі від дзвінка будильника Анастасія розчаровано зітхнула адже це знову лише сон чарівні танці, молоді кавалери, вишукані розмови їй лише наснилися, хоча було цікаво відчути себе хоч б у сні молодою герцогинею на виданні, але час повертатися до реальності. Дівчина піднялася з ліжка та пішла збиратися все ж таки вона хірург в одній з лікарень Львова і немає часу шкодувати про сон. Сьогодні вона герцогиня, вчора кріпачка в одному з сіл України її сни завжди були дивні та занадто яскраві. З такими думками зробивши ранкові процедури та випивши кави, Анастасія збиралася далі. Одягти костюм, на роботі все рівно доведеться переодягатися в форму, мінімум косметики, адже і так досить симпатична дівчина і косметика буде зайва, лиш підкреслити блакитні як небо очі, симпатичні вилиці та в міру пухкі губи, зібрати русяве волосся в хвіст який дотягнеться до талії щоб не заважало, взяти сумку, ключі, одягти пальто та можна іти. 
Закриваючи двері дівчина відчула що позаду хтось є та дивиться прямо на неї різко повернувшись Настя побачила симпатичного молодика який стояв біля дверей навпроти в кросівках, джинсах та кофті поверх якої була куртка, а на каштановому волоссі одягнена шапка. Хлопець щойно закрив двері квартири в якій не жив ніхто вже понад двох років після того як звідти забрали її сусіда, старенького дідуся до себе його діти.
-Добрий ранок, а я ваш новий сусід. – Заговорив з посмішкою хлопець.- Я на вихідних сюди поселився, тутешні власники здали мені в оренду цю квартиру, можете заходити на чай. Ой вибачте я ж не назвався мене Олексій звати, а вас?
-Добрий ранок Олексію, мене звати Анастасія, раз ми тепер сусіди то знайомство зайвим не буде, а зараз мені час іти на роботу тому я пройду якщо ви не проти. – З цими словами дівчина пішла сходами вниз запізнюватися на роботу нікому не хотілось би. 
- Так, так звісно я щось не подумав, мені також вже час, - поспішив молодик за нею. – А де ви працюєте можливо нам по дорозі? То я вас проведу, о то ви ще кави хочете я також з вами вип’ю ви не проти?
-А якщо буду проти це вас зупинить? Ви завжди такий наполегливий та балакучий зранку понеділка? – Ледь не заскрипіла зубами дівчина підходячи до кав’ярні яка розташована відразу біля домівки. – Добрий ранок Олесю, як справи? – З посмішкою заговорила до знайомої дівчини.
-Привіт Настю, все як зазвичай, зачекай дві хвилин. Ти як? – Запитала дівчина за стійкою приймаючись готувати улюблений напій постійної ранкової гості. 
-Як завжди ти ж знаєш нічого не змінюється. Наші плани в силі, в п’ятницю після роботи гуляємо? – Дівчина всіма силами намагалася зробити вигляд що не помічає погляду нового сусіда який вже встиг замовити та отримати свій напій від другої баристи.
-Так звісно це ж традиція, але обговоримо це потім добре? Тримай твій м’ятний чай та печиво з передбаченням, термінал увімкнула поспілкуємося потім добре? Ти ж знаєш ранок. – З посмішкою промовила дівчина. – Гарного дня.
-Так звісно гарного дня.- Оплативши, з посмішкою поспішила до виходу Настя.
-Ну що куди далі? – Як тільки залишили кав’ярню запитав хлопець. 
-Не знаю куди вам потрібно Олексію, але я йду на роботу тому до зустрічі. – Відповіла дівчина дістаючи з сумки навушники, ввімкнувши музику вона продовжила свій шлях до роботи в обласній лікарні Львову їй було недалеко тому дівчина відавала перевагу ходити пішки, а не їздити на транспорті спокійно попиваючи чай та насолоджуючись видом улюбленого міста.
Та з часом вона помітила що хлопець іде поряд та ніде не звертає це чимось нагадувало переслідувача, тому єдине про що дівчина думала під час прогулянки на роботу, як добре що вся дорога до роботи проходила крізь людні вулиці, а у Львові туристів завжди було вдосталь. Та раптом переходячи дорогу на світлофорі її хтось неочікувано смикнув за руку ще й так сильно що дівчина ледь не впала на землю. Та той хто смикнув встиг зловити, подивившись на хулігана вона побачила свого сусіда, вже збираючись накричати на хлопця Анастасія подивилася як прямо на переході трапилася аварія. Два автомобілі зіткнулися між собою на тому місці де вже починала іти дівчина. Незважаючи на все що твориться по бокам Настя кинулася до місця аварії лише гукаючи людям про виклик швидкої та поліції  помічаючи що так само кинувся Олексій. Зізнатися без його допомоги було б тяжко дістати людей яким була потрібна допомога, а він все робив правильно та чітко ніби також був лікарем або рятівником. Надавши всю необхідну допомогу до приїзду швидкої, дівчина кинулася до роботи адже розуміла що тепер потрібно їх рятувати ще й там. 
По обіді Анастасія дізналася що новий сусід є також і новим колегою на роботі тому довелося спілкуватися ще й на роботі де Олексій виявився таким же самим балакучим та наполегливим в своїй дружелюбності до всіх вже до вечора встигши познайомитися та подружитися з половиною персоналу. В дівчини з’явилося відчуття ніби все його життя залежить від нових знайомств. Ввечері зібравшись додому Настя була шокована від того що сусід чекає її біля виходу та нічого не сказавши просто пішла відпочивати. Та тільки вона ніяк не могла відгадати плани нового знайомого який вже через півгодини стояв в неї на порозі прийшовши на чай що б відзначити нове сусідство. Так і минали дні дівчини до вихідних вранці збираючись на роботу вона вже не дивувалася побачивши хлопця що очікував на неї біля дверей квартири а після роботи чекав біля кабінету щоб провести додому, а потім прийти на чай. За декілька днів Настя вже й була вдячна Олексієві бо здавалася що вдача раптом покинула її. То вони знову стали свідками декількох аварій, або ж дівчина десь спіткнеться постійно падаючи не в самих безпечних місцях на вулиці і постійно на порятунок їй приходив колега – сусід якого вона вже почала вважати другом. 
В п’ятницю ввечері за звичкою зібратися в кінці тижня та обговорити все що трапилося за минулий тиждень дівчата пішли на прогулянку. Посидівши в кафе, пішли гуляти по парку і все б було нічого якби не трапилася пригода. Прогулявшись не одну годину і поговоривши про все що трапилося за час що не могли говорити подруги потрапили на грабіжника. Гуляючи по парку вони зайшли в менш людну частину парку побродивши трохи Настя відчула як хтось смикнув її позаду та схопив за шию. Перше вона й не зрозуміла нічого до тих пір як подруга не повернулася та вже хотіла закричати, як Анастасія почула голос в себе над вухом.
-Краще не треба, бо твоя подруга так і залишиться тут, але вже з перерізаною горлянкою. Ти цього хочеш? – запитав грабіжник, лише після цих слів Настя зрозуміла що в іншій руці він тримає ніж.
-Ні, кажіть що ви хочете? – Тремтючим голосом відповіла Олеся
-Давайте все цінне що має...- Раптом замовк чоловік та впав на бік. 
Дівчата перелякавшись ще дужче повернулися в бік де він стояв та побачили Олексія який стояв з тяжкою палицею в руках, якою щойно вдарив грабіжника по потилиці.
-Чесне слово Настуню ще трохи і я буду думати що тебе неможна і на хвилину залишати саму. – З посмішкою промовив чоловік.
-Я вже й сама так думати починаю.- З тією ж посмішкою відповіла дівчина. – Як ти тут опинився? 
-З другом неподалік гуляв, потім вас побачив хотів наздогнати та каюся трішки налякати, та цей впорався набагато краще, - розповів хлопець киваючи на чоловіка, - а тепер вшиваємося звідси поки він до тями не прийшов.
Провівши Олесю до її будинку який знаходився неподалік хлопець та дівчина пішли до свого будинку. Коли вони дійшли до будинку Настя запросила знайомого на чай, це вже була їх традиція за час невеликого знайомства після того як в перший день хлопець напросився на чай зі смаколиками. Двоє пройшли в квартиру, дівчина провела Олексія на кухню та зробила чаю Поставила смаколики та в тиші невеликої квартири певний час не було чути ані  звуку допоки хлопець не розпочав сміятися так як сідаючи за стіл Настя зуміла перекинути на стіл чашку.
-Що таке? – Насупившись запитала дівчина витираючи стіл.
-Та нічого окрім того що за тиждень нашого знайомства я зрозумів що ти досить незграбна.
-Неправда я дуже обережна інакше не працювала б хірургом. 
-Можливо в роботі і так, але за тиждень ти вже тричі ледь не потрапила в аварію і не проходить дня аби ти не спіткнулася десь по дорозі та ще й так що голову розбити можна, а скільки чашок та тарілок розбито вже й не полічити, - з усмішкою промовив хлопець.
-Та я й сама не знаю що зі мною зараз трапилося  ніколи такого не було, а тут ніби прокляття якесь трапилося і це за декілька днів до дня народження. – З певною долею смутку в голосі промовила дівчина. – Та ще й ці сни дурні, можливо це через них.
-А що за сни? – В голосі хлопця почулася цікавість.
-Це дурня більш всього ти будеш вважати мене дивною, але мені вони і раніше снилися хоч і не так часто як останній рік. – Промовила дівчина і хотіла вже й замовкнути як побачила зацікавленість сусіда якого з сором’язливістю подумки вважала другом яких в неї і так не дуже багато. – Мені сняться доволі дивні і реалістичні сни так ніби це все траплялося зі мною. Вони ніколи не повторюються, завжди різні  і можна сказати цікаві. І кожного разу в мене є відчуття ніби я там була і це все проживала. – З сором’язливістю мовила дівчина. – Кожен сон це нове життя та історія, принцеса, герцогиня, кріпачка з Українського села, графиня з середньовічної Франції, княжна Київської Русі або ж селянка за часів гетьманщини чи панщини ким я вже тільки не побувала і все сниться в так реалістично що інколи я дійсно думаю що переродження існує і це все я проживала. 
-Ну зате тобі цікаво спати, а коли прокидаєшся можеш записувати та віддавати аби фільми писали по них. – Зі сміхом заговорив Олексій. 
-Та ну тебе, але ти хоч посміявся, а не порадив психолога та назвав дивачкою. – З посмішкою підказала дівчина.
-Та я тебе прошу сни та сни це не від тебе залежить тому покинь це десь на підсвідомості яка тобі це й транслює і не задумуйся про те що є не важливим та що не можеш пояснити сама, домовилися? – З ніжною усмішкою промовив хлопець. – Та й мені більш цікаво що ти там говорила за день народження, давай розповідай, коли та скільки років буде.
-Завтра мені буде двадцять п’ять.
-І ти не запрошуєш свого ліпшого друга на день народження який вже завтра, - з награною образою вигукнув хлопець, - мадам ви поранили мене в саме серце, в мене ж не залишається часу придумати подарунок, а як я маю вигадати що одягти аби всі побачили який красень в тебе друг? – З усією акторською майстерністю якої в Олексія і не було він схопився за праву частину грудей.
-Серце з іншого боку, телепню. – Засміялася Настя. – І я не буду святкувати друзів в мене багато немає та й у тих які є такі співпало що всі на роботах , а з рідних і не було ніколи так як я сирота, тому хочу просто відпочити.
-Ну нічого не знаю з приводу інших, а від мене чекай сюрприз, добре Настуню, ти відпочивай, а я піду вже до себе, та заради Бога постарайся ні в що не вскочити поки мене не буде поряд згода? – З серйозним обличчям давав настанови хлопець ідучи до дверей.
-Я постараюся ні в що не влізти, але нічого обіцяти не можу, на добраніч, завтра на чай зайдеш? – З сміхом відповідала дівчина другові.
-Звичайно як ти зможеш заснути, без чаювання зі мною га? Навіть не думай про таке та й хоча б чаєм але день народження відсвяткувати потрібно, добраніч, спи спокійно маленька та чекай мене завтра. – Вже з коридору біля квартири промовив Олексій.
-Добре, добраніч та до завтра. – Закриваючи двері проговорили Настя замикаючи їх за сусідом.
-Вже завтра, невже так швидко пройшов це й час, завтра я віддам тобі останній подарунок, хто ж думав що я так звикну до тебе сестричко. – З сумом мовив хлопець переконавшись що двері закриті на замок.
Рано вранці прокинувшись Настя зробила ранкові процедури та як завжди робила на вихідних вийшла на балкон з чашкою чаю в руках думаючи що відповідати на привітання буде відповідати пізніше, побачивши Олексія який вийшов на прогулянку вона помахала йому вітання рукою опершись на перила балкона. Дівчина ніяк не очікувала що огорожа яка трималася роками похитнеться та вона полетить додолу не маючи за що втриматися, останнє що запам’яталося для Анастасії це відчуття польоту та крик хлопця внизу. Та яке було здивування дівчини коли відкривши очі вона побачила звичайну світлу кімнату та незнайомого чоловіка в ній.
-Ви хто? І чому я тут? – Настя спробувала підвестися з подивом зрозуміла що нічого не пошкоджено та вона може спокійно рухатися не дивлячись на падіння з четвертого поверху.
-Я зараз все поясню, але перше я дещо зроблю. – Спокійно промовив чоловік підходячи до неї ближче та торкаючись скроні на її голові. – Вибач але це потрібно.
Все що почула дівчина перш ніж голова вибухнула болем та в пам’яті з’явилося тисячу картинок з попередніх життів. Настя згадала як будучи ангелом господнім боролася за людей боролася проти правила не надавати відчутну допомогу людям що допомога має бути мінімальною та непомітною, а з усім іншим люди мають впоратися самі. Згадала як за порушення цього правила на свій сто двадцять п’ятий день народження постала перед судом архангелів вирок яких був відправити її на землю проживати людське життя одне за одним, всі її сни були правдою ким лиш вона не була за ці століття життя на землі. Згадалося у якому відчаї був її брат та зрозуміла чому так швидко прийняла Олексія, як не подружитися з братом який підтримував всі її ідеї та бажання навіть якщо за них мало бути покарання. Їй пригадалося як кожного разу за декілька днів то до того як їй мало б виповнитися двадцять п’ять вона гинула, згадувала хто вона, а потім прокидалася маленькою дівчинкою не знаючи ким опиниться в цей раз кимось з аристократів, панянкою, кріпачкою, рабою чи звичайною селянкою зі своїми турботам. Та не змінювалося лиш одне в кожному житті її тягнуло допомагати людям, саме тому не було жодного переродження де б вона не була благодійницею, вчителем або лікарем, Настя опанувала майже всі професії які дозволяв той чи інший час життя де була б допомога людям.
-Тату? Що ти тут робиш? Тобі дозволили побачитися зі мною? Я так скучила тату. – Зі сльозами які покотилися по щоках як тільки все згадала, дівчина кинулася в обійми батька.
-Доню моя ми б побачилися раніше, але ти ще не була готова зробити правильний вибір в минулі рази. – З сумом мовив чоловік до своєї доньки вглядаючись в її обличчя. – А тепер вже немає часу. Ти маєш зробити вибір чи готова ти повернутися на небеса та жити за ангельськими законами та правилами чи ти залишаєшся при своїх переконаннях та проживаєш людське життя. – З сумом та суворістю проговорив чоловік. – Але зрозумій та запам’ятай що тоді я вже не зможу підлаштовувати твоє переродження та це буде твоє останнє життя в кінці якого тебе судитимуть як людину за всі твої вчинки.
-В сенсі  «не була готова зробити вибір» та « підлаштовувати переродження». – Відійшла Настя від батька уважно дивлячись в його обличчя. – Що це означає? 
-Зрозумій будь ласка мене правильно, моя люба, ще за першого свого життя в людському світі ти мала зробити це й вибір, але коли я поговорив з тобою прикинувшись звичайним старим ти відповіла що ніколи не покинеш допомагати людям це тоді ти була знахаркою за часу князів Київської Русі і я змушений був зробити аби ти не дожила до віку коли ти змушена була б відповідати на це питання остаточно, за вироком архангелів ти не можеш обирати раніше ніж у двадцять п’ять якщо ж ти не доживаєш твоє життя перероджується та тільки якби тяжко тобі не було в тебе завжди була одна відповідь «ніколи не покину людей». – Чим довше говорив її батько тим більш боляче ставало для Насті. – Та в цей раз хтось довідався про це і мене до тебе не пустили ще й відправили до тебе брата який завжди вважав що тобі потрібен чесний вибір, але ж ти ще не розумієш. Будь ласка доню, відмовся від своїх бунтівних думок та повертайся я не можу втрат ще й тебе після того як втратив твою маму.
-Ні тату це ти не розумієш, я всього лиш хочу допомагати тим за кого мама віддала життя, я не зможу жити на небесах та в подобі ангела дотримуватися всіх правил та законів лиш тому що ти такий, я так не хочу ви з братом так можете, а я видно навіть як на ангела занадто добра. Та і ти що ж ти накоїв батьку? Раз за разом вбивати свою дитину через те що не можеш прийняти мій вибір? Вибач але ні. – З болем та жахом подивилася на нього дівчина. – Ей ви там, хто мене чує я зробила вибір та хочу повернутися до життя людини. – В пустоту просторої кімнати мовила дівчина.
В ту ж мить все довкола ніби зникло, а коли Анастасія відкрила очі зрозуміла що знаходиться в своїй квартирі, а поряд з нею сидить той хто виявився її братом та дивиться прямо на неї з розумінням та водночас з сумом та болючим прийняттям ситуації.
-Чому я не здивований що ти тут?
-Тому що ти як ніхто розумієш свою сестру. – З сподіванням промовила дівчина.
-Знаю, але це не рятує від розуміння що вибери ти ангельську подобу ти б залишилася біля мене назавжди, а так я буду змушений втратити свою маленьку сестричку після недовго життя серед людей. – З болем в голосі заговорив Олексій.
-Я не можу інакше, але ж ти можеш залишитися зі мною як був поряд останній час. – З надією відповіла йому Настя.
-Саме це болить найбільше що не можу, я мушу тебе полишити тут. Це моя плата за твоє життя.
-Я буду сумувати за тобою, буду жити з надією що колись ми побачимось. – Обережно сівши на ліжку Настя потягнулася за обіймами заплакавши в плече брату.
-Ми ще побачимось, я не знаю коли це буде в наступне, але знаю що не востаннє. – Ніжно промовив Олексій на вухо сестрі застібаючи сестрі на шию кулон у вигляді срібного ангельського крила з сапфірами по довжині що нагадували очі хлопця такі ж сині. – Бережи мій подарунок, він допоможе мені знайти тебе в будь якому кінці світу де б ти не була. – Наостанок Олексій притиснув як можна сильніше до себе дівчину в обіймах та відпустивши зник ніби його і не було тут ніколи.
-Буду берегти що б не сталося. – В пустоту мовила Настя притискаючи подарунок до грудей.
Вже наступного дня дівчина повернеться до звичайного життя лише вранці прокидатися буде з посмішкою від нового спогаду у вигляді сну. Лише вранці ідучи на роботу кожного разу погляд буде затримуватися на дверях сусідньої квартири в надії на те що зараз звідти вийде сусід розповідаючи про все на світі, а потім коли цього знову не ставатиметься Анастасія буде іти на роботу через улюблену кав’ярню. Та дівчина ще не знає що через декілька років коли її маленький син ходитиме до садочка на прогулянці з донечкою немовлям піднявши очі на небо почує рідний голос.
-Мене виглядаєш? – Після чого її міцно притиснуть до чоловічого тіла в рідних обіймах улюбленого брата.
Тільки тоді Настя дізнається що в неї та її дітей буде один на рік який можна буде провести з Олексієм. Але навіть згодом через багато років вона сидітиме сивенькою бабусею на терасі та наглядавши за онуками, згадуючи скільки життів Настя врятувала за свої життя вона ні про що не жалкуватиме.