Демони не сплять, а живі не питають.

 Мерці приходять, і тільки тоді увійдуть. Тільки тоді поринуть.                                      

  - То була моя сестра. Тоді...                        

  - Про що ти!? Ти знов запанікувала і поду...                                                            

  - Я була там, але тоді не знала. Там була моя сестра...                                                  

 Десь поблизу луснула труна.                          

 Ставало все тихіше і холодніше.                

 "Здається, що світ не пропускає живих. Здається, він бере не усіх нечестивих."                              

 Щось клацнуло. Неначе вибух у голові.          

 Неначе..це була не ти.                                  

 Адже ти нічого тоді не знала...                      

 Сяйлива світло навкруги,                                        

 та голосні кроки...                                            

 Швидкі кроки                                            

 "Безсмертя, як той вічний дарунок."                      

 Тепер вони були у кімнаті,                          

 Чоловік раптом побіг.                                

 Ти відсунулась до стіни                            

 Так, демон не бачить,                                

 Свічка не горить.                                        

 Але той світ його поки не тримає.                                               

 Чоловік, оповитий тінями не спинився...                                                        

 Але в очах двоїлося, а світла було менше.                                                          

  - То була моя сестра.                                      

 Чоловік ричав і волав :                                                                

  - Вона сама бажала вмерти. Вона сама,  вона була слабка!                                            

 Чоловік промахнувся і відпустив.                  

  - Вона була надто добра і туп...                                    

 Чорна діра розросталася, діра розповсюджувалась і не зупинялася.            

  - Так, але не я.                                                

 "Не спиняй портал, Спиняй його."                  

  - Ти хотіла, щоб я визнав провину ? Щоб повернув скорботу у дім!?                

  - Я б воліла, щоб вона була жива!                        

 Сусідське тіло насувалось, а двері хитались.

 Вона

 Ти розвернулась...

 Виживає або людина, 

 Або примара.

 Можливо все ж тварина?

 Звіриний оскал і кидок тіла,

 І знову промах.

 Серед усіх розтрощених меблів, шибок і скла,

 Ти зуміла ухилитись, 

 але не втекла.

 Прокляте слово, яке вже було написано.

 Закляття, яке багато хто знає.

 Закляття, яке вбиває

 Ослаблює...

 Яке полонить? Але Чи це так?

 Над будинком проносяться тіні,

 Мовби ті ненаситні хвилі.

 Знов будинок.

 Не видіння, не дивна реальність і не сон.

 Усюди розбиті шибки і брудні рештки труни.

 Ніж і закривавлена рука.

 Закляття, як та ядуча кров. Промов...

  "Каїн".

 Темна деревина і розбиті рештки труни.

  "Там була моя сестра".

 Деревина просковзає,

 деревина ломає...

 Саму суть.

 Тіло зупиняється і згинається.

 Це було не просто прокляте слово, це було ім'я. Криваве ім'я.

 Напів-мертвий волає.

 Ти кажеш це вголос.

 Ти кашляєш і встаєш.

 Ти знов робиш вдих, а пітьма позаду зникає.

 Свічка горить.

 "Тут хтось є?"

 Світло вмикається і підлога скрипить.

  -  Надія?