Час, коли зникають світи.

 " Він приходить й заповзає у свідомість.                                                    

 Час, коли розповзаються підступні чутки. Магія з'являється.                                    

  Час, коли згадаєш і ти.

  Час, коли можуть вмерти злі наміри.              

  Час коли розтанеш і ти. "                            

 Рухи пруткі, думки хтиві й гидливі.                

 Він повільно проказує (неначе це все на сцені) :                                                          

  - Йди до мене. Поцілуй.                              

 У голові рояться образи і чужі думки  :          

 "Лють мою вгамуй,                                        

 Карту знайди...Бо                                            

 Бо, де чари там і ти!"                                    

  - Про що ти подумала? Ми ж вже не повернемось, любонько!!                                                  

 Він наблизився. Чоловік повільно витяг ніж, але крові майже не було.                        

 Настання чогось нового.                                

 Іншого та чужого.                                            

  - Ти відчула настання прірви.                      

  - Це будинок впливає  - видихнула  ти, відступивши.                                              

 Думки змінили напрямок, але пітьми ставало все більш.                                

 Чудернацькі образи у вікнах,                        

 і він...                                                      

 Той ганебний, підступний страх.                

 Страх у серці, а вона поряд...                  

 А ніч вже повзе.                                    

 Щось її відштовхнуло, поштовх був болючим....                                              

 Сильним...                                                

 Неприємним...                                            

 Чи просто  ненависним?                            

 Тут є вразлива лють,  

 Тут люди гинуть.                                          

 А дракони не сплять,                                

 Ні, вони лиш дражнять.                            

 Люди брешуть, але мерці допомагають.                                            

 Чи справді це так?                                    

  - Твій пластир. Любонько, в тебе кров на руках. Ти теж порізалась!                      

 "Ніби є кому діло."                                        

 Не просто сили,                                          

 Не просто ненависть чи лють...                  

 Ні, Він.                                                        

 Між пеклом і раєм,                                        

 Був він. Він, який грає з людьми й примарами...                                            

 Дракон був присутнім,                              

 І у цьому світі й у іншому. Особливому, Холодному й Чорному.                

  - Завжди є - Вона.                                        

 Завжди лишень пітьма.                                      

 В уяві це було по-іншому.                        

 Не по кривавому.                                            

 Без звіриних очей.                                    

 Без викривлених кісток й чорної луски. Поряд були розтрощені свічки,                

 й щось червоне...                                        

 Червона... Темна вода?                              

  - Побачити усі жадання та чужі думки. Ось  вона...                                              

 Моя втіха.                                                  

 Чудовисько за його спиною посміхалося,

 але посміхалося без насолоди...                          

 Неначе з якимсь сумним жалем.              

 Воно мовило знову :                                  

  - Є вибір, але є і вода... -  Голос дракона гримів.                                        

 "Вода, та вода, що дарує знання."              

 Дівчина тихо підійшла.                              

 Тепер ти  була ближче до драконячого монстра, аніж до неДо-мерця.                  

 Демон не здогадається,                                  

 Допоки реальність міняється...                  

 Але?                                                      

 " Якщо я зможу піти,                                  

 Та час спиниться,                                          

 А Реальність застигне. "                              

 Чортенята виповзають, а домовички гомонять й сміються.                                  

 Монстри знов не сплять.                              

 Адже зло все вчуває й унюхує будь-який твій гріх.                                                  

 Адже зло не повертає...                                    

 Але чи саме Зло карає?                                

  ***      

   Десь там є Ти.

 Скрипка грає,                                                    

 але демон небезпеки не вбачає.                          

 Жадібний і злий гомін у голові :                      

 "Закляття душу й тіло проламає,                        

 але чи дівчина прокляте слово знає?"            

 Чи відчує, як у душі Тої бринить кров?              

 Ймовірно.                                                  

 "Але дівчина сумніви має".                                  

  - Тепер я маю знати правду.