Душі сковані війною
Вірш 4. "Якьи було життя..."
Якби було життя!
Чи міг би жити я?
Якби була мета!
Чи зміг би я дійти ?
Питає наш солдатик в солов'я!
А він лише цвірінь - цвірінь!
Якби я зміг тоді прийти
Додому в рідну хату,
Скажи мій любий соловей,
Чи встріла б мене мати?
Чи пригорнув молодший брат,
Чи люба б мене встріла,
Чи заспівав би ти тоді, без всякого то діла,
Чи зміг би я дивитися в очі,
Моїй любій жінці через безсонні ночі,
Чи може ні?
Ти заспівай мені!
Не знаєш відповіді так?
Чому у серці цей тисак?
Який царапає душу,
Що побратимів залишив та друзів,
Що не побачу я на власні очі,
Як мирне небо буде в нас щоночі,
Як розцвітуть в садку кульбаби,
Як чисте поле буде золотаве,
Як зможу я вдихнути запах квітів
І бачити як радіють діти,
Чому так тяжко на душі?
Ти соловейку відповідь дай мені!
Не знає того солов'я,
Ні жінка, мати, ні сім'я,
З яким отак ми розмовляли,
Із соловейком щебетали,
Про рідну Батьківщину гомоніли,
За рідну Україну серце вило,
За те, що маревом повита,
Наша родина, наші діти,
За те, що усіляка там паскуда,
Псує життя собі й іншим людям,
За те що нищить хліб до столу,
За те що землю псує кров'ю,
За те що жах наводить скрізь,
За волю нашу! За власну свободу!
© Лябагова Діана - ©Діана Лейн, 2022
Відредаговано: 03.03.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
