Душі

Відьма

Сталіна на них на всіх не вистачає. Ууу, ненавиджу!

Під час війни, при німцях, і то краще жилося. Подивиться на тебе німецький солдат ласкаво, покличе і дасть шоколадку. А наші прийшли, понавесілі всюди портрети Сталіна, і ні шоколадок тобі, ні поїсти нормально до самого заміжжя не виходило. Але і там — недовго жирувала. Майже відразу забрюхатіл мене «благовірний мій», та — славатебегосподі, — трапився викидень. Потім все-таки народила: одного, через рік — донька старша на світ з'явилася. Коли третього зробили, чоловік каже, що, мовляв, вистачить, не потягнемо, йди на аборт. Ну, і пішла. І другий раз пішла. А на третій раз, думаю, не можна так — буду народжувати. Тоді чоловіче-то мій в черговий раз напився і став ногами бити мене в живіт, ну, а я, недовго думаючи, штрикнула його ножем куди нижче, шкода — не потрапила, куди треба було. Лікарі його виходили, а мене судити хотіли, але не посадили; чоловіче слізно благав, що дітям не можна без матері. Так я і третього народила, а потім — четвертого немовляти, дівчинку молодшу, яка померла школяркою. Первісток мій, сину, теж помер; точніше, поламався весь на будівництві, ну і не захотів жити тягарем. П'ятого, хлопчика, народила пізно; думали не виживе, але оклигав, вижив. Без роботи зараз сидить, та чекає, як би до пенсійного віку дожити. Чоловік помер років десять тому. Зараз — зовсім одна. Дочка іноді відвідує, але вона мені не може допомагати, у неї своїх дітей, дорослих, неприкаяних, двоє, грошей постійно не вистачає. А так ряжанки хочеться! І дров немає, нічим топитися; що на сусідських сміттєвих купах з гілками знайду, тим і топлю. З соцслужби до мене ніхто не ходить, взагалі, майже ніхто не ходить, нікому я не потрібна. А бог? Що — бог... Сталіна треба повернути, щоб повбивав усіх.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше