Гіпсована зірочка.

Виблискуючи подряпинами на вигляд уже зовсім не новенький борт правителя Річ-Ленду спурхнув над хмарами та поспішив геть з України. Усе той самий розкішний салон нікуди не подівся, як і його пасажири. Трійка охоронців на гальорці, дружина короля біля ілюмінатора, двоє радників навпроти прикрашеного смарагдами трону та його господар — обмотаний гіпсом Камір Халім Ас-Малік у вигляді морської зірочки. 

— А гори цей літій пропадом! — так і здригнулися заштопані лікарями садна на обличчі бідолахи. — І ці міністри також. 

Він хотів відмахнутися рукою і ледь не завалився з трону. 

— Уявляєте, — покосився король на принців, — вони ж зовсім не люди, а чортяки з пекла. Хотіли зварити мене в казані. І як ви могли таке проморгати, ідіоти? До речі, цим словом у Стародавній Греції називали громадян поліса, які жили у відриві від суспільного життя, але мені більше подобається трактування «людина, яка страждає на глибоку форму розумової відсталості, олігофренії». 

Король так і захотів вліпити потиличники радникам, та знову ледве не впав із трону. 

— Треба було ретельніше перевіряти цих міністрів. По мордах видно — гієни, бегемот і навіть пітон. Спочатку хотіли згубити моє сонечко, — зиркнув гіпсований на щасливу від повернення додому жінку. — Добре, що її забрали ті бурмили в халатах. Ще б трохи — і біда. Негідники підсунули мені чаклунське зілля. Це на перший погляд здавалося горілкою, навіть напис на пляшці був. Але коли я до неї добре приклався, миттєво прозрів. Немов хтось ширму прибрав, і все навколо стало натуральним, жодної фальшивки. Навіть не знаю, навіщо вони хотіли, щоб я побачив, якими вони насправді є. 

Осяяний король раптом закліпав очима. 

 — Хоча, може, ці гієни, бегемот і пітон хотіли мене злякати й обібрати, як липку. Точно, — зірочка на троні засмикалася, — вони кричали «мані, мані, мані». Слава Богу я побачив просвіт наприкінці тунелю, і кохану. Правда, тунель виявився колючим, усе обличчя поранив. Потім звідкись узялося дерево, лікарня, медики.

Правитель Річ-Ленду суворо покосився на радників, які переглянулися.

— Коротше, наступного разу перевіряйте все ретельніше. Принцип верифікації ніхто не скасовував, про це ще писав філософ-позитивіст Моріц Шлік у XX столітті. Надалі не хочу колючих тунелів, лікарень і гіпсу на все тіло. Літій нам теж більше не потрібен, знайдемо інший спосіб «перевзути» країну. А поки смарагдів вистачає, — сказав король і раптом важко зітхнув. — Про єдине шкодую. Ці жадібні міністри зі своїм зіллям і дуркоматією залишилися без покарання. 

Побачивши засмучене обличчя свого правителя, стюардеси миттю принесли йому води та почали напувати із соломинки. 

— Ну, не зовсім пане. Так-так, — нарешті заговорили радники. 

І один з них уточнив: 

— Безжальні міністри, чи гієни, бегемот і пітон, дуже навіть постраждали. Поки вас гіпсували, а ми стерегли вашу дружину у приватного лікаря, сталося дещо неймовірне. Про це вже весь інтернет рясніє. Кажуть, — принц нахилився до свого правителя, — запах наших новеньких мільярдів змусив багатьох збожеволіти. Навіть покійні чиновники з могил повставали та, як миші на сир, кинулися до Кабінету міністрів, рвали мішки, розкидали купюри, намагалися поділитися. І не вийшло, запекла боротьба закінчилася поразкою для живих: одного кинули з вікна, решту закололи столовим наряддям. Головного, щоправда, гепнули об стіл, помер майже відразу. 

— Пітона, значить, — зрадів король. 

А радник продовжив: 

— І найцікавіше — жадібні душі мерців не встигли забрати гроші. Несподіваний ранок погнав їх назад у могили. 

— Проте не факт, що прокляті демони більше не повернуться, — відказав другий принц і додав: — Там же купа грошей. А тепер ще гієни та бегемот із пітоном ласти склеїли. Ввечері буде гризня, невідомо хто потрапить у вихор. 

— Нам не потрібна гризня, — прийняв на свій рахунок припущення засідатель трону. — Я вдосталь натерпівся. Більше жодних котлів, колючих тунелів і літію. Нехай забирають мільярди, ми ще заробимо. До речі, скільки часу до вечора? Ну його, до біса ці вихори. 

Гіпсований бентежився. 

— Пів години до заходу сонця, — пролунала відповідь. 

— Капітане! — щосили закричав король. — Прискорюйся, до ночі ми повинні перетнути кордон. Мало що в цих міністрів на дохлому умі. Вони ж тепер вміють літати, ще наздоженуть і знову змусять пити отруєне зілля. Другого потрясіння мені не пережити. 

Радники переглянулися. А дружина короля співчутливо закивала головою, не уявляючи, скільки часу їм знадобиться на психологічну реабілітацію. 

Згодом королівський борт перетнув кордон України й гіпсована зірочка на троні трохи заспокоїлася.