Хто залишиться живий?

— Я вже казав, там десять мільйонів, — зі знанням справи похвалився міністр фінансів. — І за те, що зекономив час на підрахунки, мені належить двійка з шістьма нулями. 

— Не згоден! І я! І я! — підхопила протест решта чиновників. 

А головний поліціянт країни мовив: 

— Це як же тепер має бути? Якщо ти візьмеш два мільйони, залишиться вісім. Якщо десять не ділиться на шістьох, то вісім на п'ятьох тим паче. Думаєш, якщо міністр фінансів, то можеш пудрити нам мізки? Не вийде.

— Так! Так! Не вийде! 

— Щоб десять поділити на шістьох, потрібен доброволець, котрий відмовиться від своєї частки, — висловив припущення міністр закордонних справ і одразу став набивати собі ціну, вийшовши вперед: — Ось я, наприклад, заслуговую навіть більше. На мені весь тягар міжнародних відносин країни: сплю через раз, недоїдаю, а який досвід — кожен позаздрить. 

— Який досвід? От дурень, — викотив очі головний поліціянт і сказав: — Ти ж розкрадав нафту і газ нелегально підсмоктував. Мабуть, гарненько підмазав, щоб зайняти тепле містечко. 

— Хто б казав, — закивав головою викритий і додав: — А хто тут святий? Бандит бандитом поганяє. Різниця лише в тому, що один вкрав більше за іншого. 

— Прошу без наклепу, — миттєво відреагував задумливий прем'єр-міністр. — Я ні в кого нічого не крав, мені так давали, за гарні очі. От була б тут моя помічниця, підтвердила б. Їй завжди подобався мій карий погляд. І взагалі, нема про що сперечатися, усього десять мільйонів. Навіть не знаю, який сенс їх ділити? 

Політик підійшов до мішків. 

— От самі подумайте, у вас стільки грошей, хіба якийсь мільйон-другий щось змінить? Ні. 

Баламут не дав відповісти чиновникам. 

— А це означає, що все піде на будівництво моєї яхти. Погодьтеся, ваш бос повинен мати престижні іграшки. А то був якось у Монако на конференції й такого нагледівся, навіть почервонів. Щоб вийти на подібний рівень, мені років п’ять знадобиться не відходити від тутешнього столу, адже підкова приносить мені удачу. Коротше, — став відкривати один з мішків чоловік, — ви ж не хочете, щоб я здавався невдахою перед закордонними партнерами? Ні. 

Він знову не дав висловитися іншим і здивувався новеньким купюрам. 

— А банкноти зовсім свіжі. Невже банановий король їх сам надрукував? Бенджамін Франклін ніби одягнув новий піджак. 

— Франклін? — отетерів від почутого міністр фінансів і одразу ж прикинув: — То там не мільйони, а мільярди. Десять... Уявляєте? 

Чоловік відчув, як пересохло горло, і рука сама потяглася за пляшкою горілки. 

— Ну, і що це змінює? — без особливого ентузіазму сказав головний поліціянт країни. — Цифра ж залишилася незмінною, усе одно десять. Як і раніше, не ділиться на шістьох. 

— Мільярдів... Мільярдів... — стали особливим чином запалюватися очі чиновників. 

І прем'єр-міністр не був винятком. Остовпілий чоловік заграв картинками у своїй жадібній голові, де було все: яхти, машини, гарні будинки на узбережжі та безтурботна пенсія в компанії молодої дружини. 

— Жеро, тримай сто доларів, ти заробив. 

Він простягнув перекладачеві банкноту. 

— А тепер біжи звідси, поки я не передумав. І дивися мені, якщо хоч словом обмовишся про те, що тут бачив, — голову відірву. Все зрозуміло? 

Стомлений пустими для себе балачками, молодий миршавець переконливо заклював носом і розчинився за дверима, залишаючи скупого та почавшого звіріти прем'єра віч-на-віч з охочими розділити грошовий пиріг. 

— І що тепер? — обурився міністр земельних ресурсів. — Мінус сто доларів. Ситуація ще гірша, спробуй поділи. 

— Так, — підтримав головний поліціянт, — десять не ділилося, а тепер дев'ять дев'ятсот дев'яносто дев'ять дев'ятсот дев'яно... Тьху ти, спробуй вимови! Ось бачите, скільки нам проблем створив цей Жера. 

Чиновник не вгавав. 

Тим часом за вікном почулася сирена швидкої допомоги, яку викликали перехожі та віддалений стогін правителя Річ-Ленду. 

— Здається, бідолаха ще живий, — тихо сказав міністр охорони здоров'я. 

І поки його колеги розв'язували проблему складного поділу дармової наживи, підійшов до вікна та перехилився через підвіконня, щоб розгледіти заморського бідолаху. Звісно, у будь-якій іншій ситуації прем'єр-міністр навіть не звернув би на це увагу, проте не зараз. Десять мільярдів готівкою добряче запаморочили йому голову, а люди довкола норовили залишити з мізером. 

«Ні, я ні з ким ділитися не збираюся», — впевнено покрокував він до жалісливця. 

— А-а-а, — раптом вибухнув вечірньою вулицею зляканий крик міністра охорони здоров'я. 

І за секунди країна втратила його — розбита об асфальт голова невдахи червоною плямою зобразила хитромудрий малюнок. 

— Здається, наш колега переплутав вихід із зали, — як ні в чому не бувало посміхнувся враз обернутим до себе новоспечений убивця. — А може, не переніс трагедії з королем чи незліченні гроші захмарили глузд. Хто знає?.. 

Чоловік театрально зітхнув і порадував: