Застілля частина третя...

— Оце я розумію мужик! — захопився витримкою короля прем'єр-міністр і закомандував: — Підлийте йому і готуйте ручки, запишемо інформацію. 

Чиновники негайно виконали вказівку — і наступна стадія сп'яніння охопила свідомість без того хмільного гостя. Правитель Річ-Ленду став невпевнено підійматися на ноги та мляво крутити головою. 

— Де моя дружина? — забуркотів він. 

І зустрівся очима з міністром внутрішніх справ. 

— О Господи, звідки тут бегемоти? 

Чоловік злегка смикнувся, продовжуючи уважно розглядати грайливі вушка на волохатій маківці жовтозубого мордача. 

— А гі-гі-єни тут що роблять? — стривожилася людина, яку поступово охоплювало глибоке сп'яніння. 

Тим часом ікласті лохмачі зійшлася слиною і заговорили по-людськи: 

— Мані, мані давай. Нам потрібні твої октильйони! 

Помутніння розуму заморського гостя розганялося на повну, і те, що відбувалося навколо, почало набувати калейдоскопічної реальності. 

— Капітане… Капітане! — закричав король. — Бери праворуч, ти зараз вріжешся в лімузин! 

Немов опинившись посеред кабіни пілотів свого авіалайнера, чоловік замахав руками й про всяк випадок закрив обличчя долонями. 

— Це що за ґвалт? 

Він злегка розчепірив пальці та помітив метушню міністрів біля столу, які серйозно злякалися неадекватної поведінки правителя Річ-Ленду і вирішили обдати його склянкою води. 

— Ні! О, ні! Тільки не це... 

Король раптом вирішив, що стоїть посеред літака у вогні, і пожежники намагаються приборкати стихію, що несподівано зникає, а перед очима постає кудлатий демон. 

— Де мої октильйони? Говори, заразо! Тобі ніхто задарма літій не віддасть, — пінився прем'єр-міністр. — Думаєш, привіз купку мішків з валютою і все вигорить?

Він блискав і блискав червоними очима. 

— Нічого не вийде, ми своє добро за так не розбазарюємо. 

А калейдоскоп продовжував змінювати реальність. 

— Кохана… Кохана, ти де? — став мацати обличчя чиновників король. — Невже померла. 

Бідолаха взявся шукати свою половинку серед крилатих ангелів із покритими головами. 

— Вибач мені, я не хотів. До біса цей літій, краще б ми разом розбилися. 

— Ах ти ж, п'янота смердюча! — не витримав ахінеї прем'єр-міністр і, схопившись за тогу розгубленого гостя, щосили струхнув його калейдоскопічний світ. 

Плямистий пітон заграв роздвоєним язиком над головою хмільного суб'єкта і норовив поглинути з тельбухами. 

— Октильйони... Пс-с-с, мані... Мані давай, інакше я тебе знищу. Пс-с-с... 

Від нечуваного жаху король позадкував. 

— Не втечеш-ш-ш… — заковзав столом пітон. 

А міністри, хвостаті чорти, рушили до жертви. 

— Мені більше не потрібен ваш літій. Гори все пропадом, — знову замимрив король. — Кохана… Кохана, врятуй. 

Він дав п'яного ходу уже трохи затьмареною раннім вечором залою і в супроводі, немов збожеволілих корупціонерів, марно шукав місце для схову. 

— Мані, мані давай! Інакше зваримо тебе живцем, — почали звідусіль погрожувати чортяки. 

І невідомо звідки на дерев'яному столі з'явився киплячий котел. 

— Ні, ні, я ще не готовий, — жалібно заскиглив правитель Річ-Ленду. — Купайтеся самі у своєму вариві, а мені час до дружини. 

Він побачив за вікном ошатну кровиночку, котра манила до себе. 

— Я йду, йду, моя люба! 

Він з останніх сил розігнався і, немов екваторіальний цап, стрибнув на зустріч невідомості. Уламки битого скла так і розлетілися вщент, а п'яний король став гілку за гілкою ламати липу. 

— Тримайте, тримайте його! — на всю горлянку закричав прем'єр-міністр. — Плакали мої октильйончики. 

Політик зарюмсав та приєднався до чиновників, які даремно потяглися за вікно. Поранений склом і падінням втікач уже стогнав на всю вулицю, однак знайшов у собі сили поповзти геть від божевільних і ненаситних корупціонерів. 

— От біда, — забігав біля підвіконня міністр охорони здоров'я. — Може, швидку викликати? Людина, мабуть, помирає. 

Він схопився за телефон, але прем’єр негайно зупинив його. 

— У жодному разі, — строго наказав він. — Ви хочете, щоб нас викрили? Я тільки купив цю посаду, не хочу її позбутися на старті. Нехай повзе придурок, від нього вже користі немає. Хвилин десять-двадцять і сконає, а з ним і таємниця про те, що тут сталося. 

— Згоден, жодної користі, — відказав міністр внутрішніх справ. — Я на це з радістю закрию очі, а ось на мішечки в підкові відкрию і ширше. 

— Точно, мішечки. Мішечки! 

Публіка біля вікна, наче за сигналом, обернулася і поглинула очима дармову вигоду.