Застілля частина друга.

— Настав час трапезувати, — вимушено посміхаючись, звернувся до радників король. 

І слізним поглядом дав зрозуміти дружині, що іншого виходу немає. 

— Доведеться їсти це незрозуміле кришиво, — зашепотів він. — Не можна відмовлятися. Та й головне — це не м'ясо, не суперечить нашим принципам. Крім того, ми повинні виявити шанобливість. Про це ще писав великий китайський філософ, поет, педагог епохи XII століття Сун Чжу Сі. 

— А що, — трохи відірвався від моркви прем'єр-міністр, — здається, нашому гостю сподобалися страви. А ви чому не їсте? 

Він строго зиркнув на міністрів, але це не змусило їх спробувати обпльовані страви. 

— Ні-ні, спасибі. Ми не голодні, — всі, як один, забурчали вони животами.

Господар зустрічі зрозумів, що настав час основних страв. 

— Годі заправлятися травою, набридло. Несіть печене порося, ягня і курчат! Треба заморити черв'ячка і розпочати торги, літій ніхто за десять мільйонів не віддасть. Жеро, — хвацько додав політик, — так і скажи королеві. Нехай не думає, що тут дурні. 

— Перепрошую, пане, — знову з-за плеча почувся голос, — їм м'яса не можна. Вони ж... 

— Досить молоти дурниці, — різко обрубав помічницю самодур. — Як це не можна? Вони ж наші гості. От добре пообідають і буде бажання ділитися грошима. По собі знаю, голодний — значить злий. Хоча по королю не скажеш. 

Він звернув увагу на театральну міну задоволеної капустою людини. 

— Шишак майже зник, отже, і помутніння розуму. Ще передумає ділитися октильйонами — і потім лови його під хмарами. Значить, треба догоджати. Несіть печене порося, ягня і курчат. Настав час заморити черв'ячка. 

Перекладач знову замолов бозна-що, а правитель Річ-Ленду з гарячки проковтнув усю каву з грудним молоком з філіжанки. 

— Ваша Високосте, — майже на вухо прошепотів своєму повелителю один із принців, — цей прем'єр-міністр якийсь занадто імпульсивний, і подекуди навіть агресивний. Боюся, він просто так не погодиться віддати літій. 

— Ти маєш рацію, — вголос задумався король. — Ми повинні імпровізувати, від латинського improvisus, тобто діяти навмання. Забудьтеся про свої забобони та вдайтеся до оригінальності. Ти ж бачиш, люди скуті, нічого не їдять. Значить, почуваються некомфортно в нашій компанії. Гляди, й літію не бачити. 

Радники задумалися, а дружина короля, навпаки, була готова розлютитися, проте стрималася. 

Тим часом бажання прем'єр-міністра вже повним ходом виконувалося помічницею кухаря — замовлення мигцем доставили з найближчого ресторану. 

— Чудово, ось і порося, — сплеснув руками господар зустрічі та облизався. 

Своєю чергою екзотичні гості відчули хвилювання та сплеск нудотного рефлексу, але бажання заволодіти літієм переважило. Хоча й не у всіх. Дружина короля схопилася за голову і ледь не заплакала. 

— Ти подивися, — по-своєму розпізнав емоції власниці пурпурової сукні з широкими рукавами політик, — вона в шокові. Напевно, їм не часто подають печених поросят. 

Прем’єр запишався собою. 

— Воно і зрозуміло, таку страву тільки в нас чудово готують. 

Зала вже духмяніла гарячим м’ясом, що лише розбурхувало апетит. 

— Ось це я розумію обід! — закричав прем'єр-міністр. — Який салат без м'яса? Хотіли нас голодом заморити, а не вийшло. 

Він став руками відламувати печену тушу і закидати в рот. По суті варварство на підсвідомому рівні розбурхало шановних гостей, які притримали момент поїдання забороненого плоду. А ось міністрам особливого запрошення не знадобилося. Власники дорогих костюмів спочатку трохи зам'ялися, але коли один із них закричав: «Рибу, птицю, молодицю беруть голими руками» — чоловіки накинулися на страви. Обпльовані салати вони, звісно, не чіпали, цим займався їхній бос. 

— Чому ви не їсте? — згодом поставив запитання прем'єр-міністр королівській парі та двом принцам, що одразу було несусвітнє перекладено.

Проте здивованого погляду господаря зустрічі було достатньо. 

— Їмо, поки нас не позбавили літію, — поквапив радників до дії король. 

І насильницьке поглинання поросяти, ягняти та птиці почалося. За винятком дружини шановного гостя: враз жінка п'яно захиталася, зблідла і здавалося, що ось-ось знепритомніє. 

— Жеро, тут щось не те, — стурбувався прем'єр-міністр. — Здається, ми довели панянку до голодної непритомності. Треба щось робити. 

— Пане, — вкотре з-за плеча почувся голос помічниці, — вони ж вега... 

— Я ж сказав, — відмахнувся чиновник, — вега, вега... Не вигадуй! Голодна вона. Хіба ти не бачиш?

Політик зірвався на ноги й крикнув: 

— Можеш іти додому, ти мені сьогодні більше не потрібна! А ви, дармоїди, — звернувся він до міністрів, — негайно рятуйте панночку. У неї ось-ось трапиться непритомність з голоду. 

Чиновники з брудними від м’яса руками кинулися до бідолашної, а перекладач заторохтів абищо. 

Правитель Річ-Ленду та його радники не знали, що робити, коли безпардонні чоловіки в піджаках стали запихати в рот тендітної жінки заборонену плоть і заливати це все кавою з грудним молоком.