Правда (фінал, частина 2)

                                           *

- Ні! — просичав Рок до головорізів, які вже були готові накинутися на Ганондорфа, щоб добренько відгамселити. — Якщо він пручається, тоді я сам його знищу. Хоч це геть не те... Раніше було краще.
Велично-чорнодушний Рок поволі сповз з гігантського вепра. Весь час Веслі був змушений дивитись на Рока задерши голову догори.
"Це не людина, а дерево!"
Запевняли свідки, яким довелося бачили Рока, і при цьому вижити. У страха великі очі. Двометровий Рок виявився не зовсім таким, як в легендах (саму малість).
- Не знав, що Ви гном. — здивувався Веслі.
- Га!? Ти назвав мене недомірком!? — сталеві легені Рока забряжчали гнівом.
- Ні, я сказав, що Ви гном.
- Ні... тобто так, але ти сказав це з метою принизити мою гідність! Це хайтизм*! Я знищу вас обох... голими руками!
Залишивши молот біля Тіні Рок кинувся вперед під невпинне скандування пагорба:
"Роке! Роке! Роке!"
- Відійдіть, містере Скруджере! Я вас захищу!
- Сам відійди...
Ганондорф відштовхнув Веслі та вийняв з внутрішньої кишені мантії зілля. Швидким рухом правиці старий відкоркував і перехилив вміст флакончика до рота.
- Зілля для слабаків! — вигукнув Рок. — Що взагалі може зробити якесь...
*Лупць*
Різким помахом старечої руки Ганандорф перервав стрибок гнома, відправивши його – закутане у найміцнішу на всьому Альбіоні сталь – у політ.
Котяча спритність та сила огра наповнювали старого зсередини, при цьому сам Ганондорф геть не змінився. Скандування головорізів вщухло ще до того, як пролетівши кілька метрів Рок зарився в землю. Ще за кілька метрів від непритомного тіла, впав добряче пом'ятий шолом.
- Що стоїте? Нападайде! — заголосив старий з легкістю підіймаючи довжелезну дубову колоду.
Люди Рока, – порив яких не мав якогось великого завзяття, ніби кожен з них відчував, що на них очікує. – позлізали з коней і оточили старця.
Ганондорф Вихрем закружляв на місці з колодою в руках. Веслі, інтуїція якого підказала йому про небезпеку, (і варто зазначити не збрехала) швидко припав додолу. Один за одним, бандити розліталися в різних напрямках. Лише за їх криком було зрозуміло ймовірне місце їх приземлення.
Коли ж з притомних залишився один Тінь, старий зупинився. Перед очима все пливло, а ще ним не на жарт гойдало. Тому важко сказати чи зустрілися їх погляди. Хай там як, Тінь хрюкнув... Ганондорф також...(можливо йому було зле). Тінь сприйняв подібне за образу, тож навівши на старого свої срібні ікла, гепнув копитом об землю й рвонув з місця.
Жахке хрюкання-клич, а за ним і пронизливе пищання (коли Тінь відлетів від колоди, наче м'ячик) пройшлося всім містечком.
Веслі від побаченого розривався між захватом та образою.
- Ви не схожі на травника. 
- Бо я не травник, тобто... не лише він.
Здавалося, сили покинуть старого будь-якої миті. Він важко дихав, тілом пульсували фіолетові вени.
- Ви... Ганондорф? — не зводив своїх блакитних очей з колоди Веслі — Що тоді...
- Про це пізніше, є одна незакінчена справа, і потрібно швидше з нею покінчити. Часу обмаль...
- Часу до чого?
- Потім, Віслі. — Ганондорф кивнув вперед, туди, де лежало розпластане тіло Рока.
Похитуючись він зводився на ноги. широке обличчя гнома прикрашали кілька шрамів, які проходили через все обличчя. На вільній від волосся голові відбивалося сяйво місяця, а, без сумніву, довга рижа борода ховалася всередині обладунків.
- Ох! Оце так! — дещо божевільно усміхнувся Рок. — І гадки не мав, що буде так весело. Тепер моя черга, Ганондорфе.
Взявши чорного молота (який був вдвічі більшим за нього самого) Рок з гарчанням рушив на Ганондорфа.
Старий знову зрушив колоду-биту з місця, але тут зріст Рока зіграв свою роль. Гном проскочив попід колодою і потужним ударом молота вгатив по чарівнику.
Той зник. Ні, справді, він зник. Ось на землі лежить його мантія, а поверх гостроверхий капелюх та костур, бачиш?
За долю секунди про колишню присутність старого нагадає і струснувша пагорб колода.
Веслі нажахано втупився у місце, де нещодавно стояв Ганондорф, а нині лежало його лахміття.
- Це геть не весло, ви його розщепили. 
- Ага! — гордо підтвердив Рок, голос якого хоч й був низьким, однак без шолому здавався геть не таким грізним. — Такого раніше не було, але все буває вперше. Мій молот, доречі, може створювати землетруси, хочеш покажу?
- Я викликаю вас на дуель! — ледь стримував сльози Веслі. — Нехай переможе найкращий!
На додачу до вище промовленого, хлопчина стягнув з руки ефірну рукавицю та пожбурнув нею Рокові в обличчя.
- Яка, бляха, дуель!? — протер спітніле чоло Рок. — Я не лицар! Тільки смертельний бій!
Хлопець на мить завагався.
- А комусь з нас обов'язково вмирати?
-Так! В цьому і сенс смертельної бійки, хлопче.
- Але ж...костур я можу взяти?
- Бери, це звичайна палиця, нею хіба овець пасти. Від колоди зиску було більше, але в тебе ж нема зілля? — дещо нервово поцікавився гном.
- Нема. — не менш нервово відповів Веслі.
Рок розсміявся оголивши свої гострі срібні зуби.
- Тобі кінець!
Веслі нахилився над залишками Ганондорфа та підняв костур.
"Важкий...напевно дубовий" — Подумав юнак.
- Даю тобі можливість першого удару. Розваж мене своєю магією.
Рок цілковито втратив пильність – сприймав Веслі не більш небезпечним, ніж мураху. Полегшало на душі і Веслі. Дурнувато-радісна усмішка з'явилася на його обличчі.
- То це таки дуель?
- Що? Це ще чому? — кошлаті рижі брови Рока звелися докупи, з'явилися і зморшки, котрі говорили про немолодий вік гнома.
- Шляхетний крок. — пояснив Веслі. — Право першого удару.
- Ніякої шляхетності! — пересмикнуло Роком. — Ніяка це не дуель!
- Гаразд, як скажете, ну...я тоді починаю?
Рок грізно кивнув. Веслі поглянув на костур, і тільки тоді збагнув всю складність ситуації.
"А що з ним робити? Що з ним роблять чарівники? Вигукують закляття? Викреслюють в повітрі знаки?"
Юнак за все своє коротке життя не бачив чарівника, не кажучи вже про справжню магію, а не витягання зайця з капелюха. (Хоча й подібне Веслі деякий час сприймав за магію)
- До-овго ще? — позіхнув Рок. — Мені ще потрібно пограбувати та спалити все селище.
- Ні, саму малість...
Веслі закрив очі... сконцентрувався та пошепки почав благати костур:
- Спрацюй, спрацюй, прошу тебе.
- Мені уривається терпець, хлопце!
- Я, напевно, готовий...
- Ну-уу! — Рок ліниво обіперся на молот.
Веслі заніс костур за голову та зробив те, що хотів зробити Ганондорф — стукнув ним по землі, а потім... нічого не сталося.
Рок заливався слізьми на землі. Веслі розумів потрібно тікати, але так і не зміг зрушити з місця.
- Тепер моя че...
Неочікувано, ніби ведмідь, який прокинувся посеред зими, посох "ожив". Руни замиготіли срібним світінням. Дубова деревина завібрувала, приємно поколюючи майже невидимими магічними блискавицями. 
Рокові очі округлились, похапцем він обхопив молот м'язистими руками та що було духу гепнув ним по Веслі. Хлопець зіщулився, проте не помер. З цікавості хлопчина привідкрив оде око. Напівпрозорий щит з енергії захищав його з усіх сторін, поки Рок з оскалом намагався знищити того могутніми ударами молота.
Від зіткнення утворювалися ударні хвилі. Гойдаючи гілля, вони зривали та здіймали зелене листя високо у всіяне зірками небо. Тонкі ніжки юнака трусило. Веслі заледве тримався, але ж тримався.
- Якщо не виходить знищити щит... — прорік гном відсапуючись. — Я знищу землю.
Веслі якби й хотів щось зробити, то не міг. Ноги юнака, немов вросли в землю, і все, чим він міг керувати – були власні очі. Саме тому Веслі міцно стис їх та розплющив лише тоді, коли відчув як тріщить земля.
На велике здивування Веслі, земля під його ногами була ціла. Що не сказакати про чималу тріщину, котра тяглася від щита до Рока і далі вниз пагорба, на добрих метрів так п'ятдесят.
- Ти махлюєш, шмаркачу! — ніяк не міг змиритися з власною безпомічністю Рок. — Виходь звідти! Інакше яя-ааа...
Земля під ногами Рока розійшлася. Вчепившись короткими  руками у обидва края розламаної навпіл землі, гном з жахом проводив поглядом політ свого молота у темні глибини. Мав би Рок трішки довші руки, то уникнув би долі молота. Однак, сталося так, як було повинно статися.
З останніми криками Рока зник і щит. Повністю виснажений юнак валявся на прохолодній траві. Ним стікали ріки піту, деяке гілля над головою палало від великого скупчення магічної енергії. Від лютих гамселень Рока, у домівці Ганондорфа повибивало вікна, а, і без того, низенький парканчик похилився до землі. Веслі мав би радіти та щось геть не хотілося. Він вирушив у подорож, щоб зустріти легендарного Ганондорфа – замість цього довідався про його смерть. Потім виявилося, що він все ж живий, але не минуло й пів години – і ось...Ганондорф таки помер. Навіть зараз Веслі чув тонесеньке примарне пищання біля лівого вуха:
- Обережніше з руками, ти мене розчавиш!
Хлопець обережно крутнув головою. Голий та маленький, немов мураха, чоловічок, погрозливо розмахував кулачком.
- Геть з мого одягу, я ось-ось поверну колишні розміри!
Забувши про небачену раніше втому Веслі підірвався. Юнак геть не бажав бачити голого Ганондорфа. За лічені хвилини почувся шурхіт мантії, а затим і голос:
- Все, я одягнувся.
Перед Веслі стояв повнорозмірний Ганондорф, чарівник без чар... (чарівники без чарів все ще чарівники?)
Старий з жалем дивився на свій костур, а його пальці нервово перебирали криси капелюха.
- Напевно, нам потрібно поговорити...
- Здається... — кивнув Веслі.
- Ходімо краще в будинок, юначе.
*Камера епічно віддаляється*
- Ваш будинок дещо постраждав.
- Так, я бачу. — сумирно кивнув Ганондорф. — Не біда, я все одно хотів змін, а тепер і кошти маю. Ти ж не гадаєш, що я тобі їх поверну? Це ж не якась там казочка.
- Звісно, містере Скру... Ганондорфе.
- Називай мене просто Ганондорф.
- Гаразд, Ганондорфе.
- О ні, все ж краще містер...А знаєш, ти чимось схожий на одного мого знайомого.
- Правда? І хто ж це?
- Чув колись про найхоробрішого героя Захарії?
- Аладдіна?
- Ні, ні, — захитав пальцем Ганондорф. — правильно Ала ад-Діна.
- Ви з ним знайомі!? — голос Веслі був однаково жвавим навіть коли тіло вимагало відпочинку. — І чим ми схожі? Я також герой?
- Ніякий ти не герой! Поки так точно...
- Тоді чим?
- Спочатку я також вважав його бовдуром.
-О-оо, то це означає, що ви мене навчатимете?
- Так...
- А можна мені гостроверхого капелюха?
- Що? Звісно ні! — випалив Ганондорф з образою в голосі. — Щоб отримати капелюха потрібно закінчити школу чарів.
- А я гадав, щоб стати чарівником...
- І я про те.
- Хіба?
- Без сумніву.
- Але хоча б приміряти можна?
- Веслі!
                                      
Кінець. Яка ще мораль? Ну гаразд! 
*Kxe-kxe*
Хоробрість межує з дурістю, а дурість далека від хоробрості. Ким був Веслі Візерспун – дурнем чи хоробрим героєм? Це вирішувати Вам. Та Ганондорф сказав би: Веслі Візерспун – Героїчно хоробрий дурень.
Кінець.
А тепер що? Чи була грушка, все таки, чарівною? Ніхто не знаю, навіть я. Чари там, де в них вірять.
А ось тепер... кінець...?
                                            
                                        ***
Дякую за увагу! Маю надію, що Вам сподобалася ця коротка розповідь. До нових зустрічей!
                                        ***
Хайтизм – дискримінація на основі зросту.