Вістка

Дубова долина поринула у солодкий сон. Подув вітру підривав скрекотливу мелодію золотоноші та ніс її пісню звивистими вуличками містечка. Жодного зайвого шуму, лише сама мелодійна тиша.
Га? Не може бути! Лісом несеться зловісне зло? І справді, тупотіння сотень копит, під якими здригається земля, невпинно наближається (ну гаразд, не сотень та і земля не те щоб здригалась).
Що там знову? Вепр? Тобто вепр? Так, погляньмо ближче.
З десяток бандитів, верхи на конях, галопом перетинають ліс. Процесію очолює вершник на дебелому, наче ведмідь вепрі. Тінь погрозливо похрюкував (таке ім'я вепр отримав через незвичайну чорноту власного хутра). Все його м'язисте тіло покривали шрами. Великі ледь закручені ікла грізно виблискували у світлі місяця, а все тому, що вони були несправжніми. Природні ікла Тінь втратив в своїх численних битвах, натомість отримавши срібні протези.         Закутаний в сталеві обладунки вершник (що були, саму малість, світлішими за самого вепра) енергійно розмахував здоровенним молотом, таким чином прокладаючи собі шлях між густих дерев та чагарників. Проріз у шоломі не відкривав його обличчя (хоча мав би, до біса фізику) На світ дивилась сама темінь. Ім'я ця постать мала підходяще – Рок. Один з найнебезпечніших лиходіїв. Розшукуваний у кожному куточку Альбіона. Смерчем він проносився поселеннями, залишаючи по собі горе і гори трупів, а ще спалені домівки. Яка ж доля очікує на Дубову долину? На містечко в котрому Гарнізон – дешеве пійло, а поняття захист – заклик до нападу. Відповідь не змусить на себе очікувати.                                    Саме зараз, коли банда Рока долає перешкоди Веселого лісу, у віконце "Дубової діжки" хтось вперто продовжував вистукувати мелодію-пароль.
*Стук...стук, стук...стук...стук, стук...*
- О-о Розмерто... *сонне поцмакування* ай, ой... ніжніше...
* ... Стук...стук, стук...*
- А? Хто тут!?
Френк Барстрауд незадоволено роззирався темною кімнатою. Хто посмів перервати його солодкі сновидіння? Кілька секунд Френку знадобилося, щоб все зрозуміти.
*...стук, стук...*
Корчмар глянув у віконце. Великий ворон схвильовано крякнув.
- Біда...— простогнав Френк.

                                             *
Веслі прокинувся від криків, що долинали з коридору. Ця паніка, на жаль, не могла свідчити про щось приємне, але тільки не для Веслі.
"Свято?" — Подумав він та прочинив двері, щоб краще оцінити ситуацію.
В коридорі зчинилася справжня буча. Люди
нічого і нікого перед собою не бачачи бігли до сходів.
- Куди це всі!? — гукнув Веслі до стурбованої молодиці — На свято!?
- Яке свято!? Рок наближається! — верескнула дівчина та зникла з рештою зляканих селян.
- Неймовірно! — зрадів юнак — Легендарний лиходій!

                                          *
Чи не вся Дубова долина зібралася біля помешкання мера. Скромний будиночок для скромного слуги народу. Саме так описував мер свій будинок в кілька поверхів, велику прилеглу територію та височенний сталевий паркан з точеними піками.
(Що означає хабарник і крадій? Майте совість! Інакше...хтось "матиме" Вас.)
- Що тут коїться!?
Угодований, низенький чоловічок розгублено витріщався на галасуючу юрбу. Він виглядав дещо пом'ято, навіть у шовковому рожевому халатику та тапцях із кролячого хутра.
Веслі цей чоловік здавався знайомим. Можливо...він схожий на продавця тістечок у Еск-Борсоні? Напевно, інакше Веслі заприсягся б, що це той божевільний, який бігав голяка неподалік млина Міллерів.
- Хтось один, не всі одразу! — сонно пропищав мер — Френке, може ти?
- Мере Дурсель...Рок... Він наближається.
Дурсель зблід, а разом з ним і його халат з тапцями.
- Скільки у нас часу? І звідки напад?
- Боюся, хвилин 20-30. Напад з лісу, зі сторони, де розташована домівка травника.
Знову море з голосів сколихнуло Дубову долину. Заклики до дій та поради змішувалися в одну незрозумілу маячню.
- Спокійно! Я мер! — впевнено прорік Дурсель — У мене є п-план...(він все ще досить впевнено тримався)...м-має б-бути... (впевненість зникла, ніщо не вічне)
- У вас є охорона, нехай вона дасть їм бій! — запропонував хтось з натовпу.
Дурсель замислився, якщо, звісно, так можна назвати "непомітне" коперсання у носі.
- Охорона для захисту найважливішого, тобто...мене. Маю для вас кращу ідею. Кожен сам за себе. — випалив Дурсель і поспішно зник у будинку.
Люди, як ті мурахи кинулися тікати, замикатися у підвалах, ховатися в порожніх діжках, вибиратися на дерева, прикидатися статуями.
- Але ж там містер Скруджер. — здивовано звернувся Веслі до перекотиполя.
- Рятуй своє життя! — прозвучала гідна
порада від (ні, не від перекотиполя, а від діжки біля куща схожого на свинячу голову? Або ж на курячу. Яка взагалі різниця?)
Прийнявши геройську позу Веслі відповів:
- Ні, я мушу його попередити.
На цих словах він осідлав віслюка і помчав до домівки містера Скруджера, але тільки в уяві. Пройшовши кілька кроків віслюк зупинився. Жодне умовляння не змусило б його рухатись далі, і Веслі це було добре відомо.
- Навіть віслюк не такий дурень, як ти. — з діжки вигулькнула голова вже знайомого Веслі безхатька — Ти божевільний, хлопче.
- Це поні. Пригляньте за ним, будь ласка. — швидко докинув Веслі біжучи на зустріч пригодам...
(ну або смерті, вони завжди поруч)