Ворон

                                              *

Тут, у нетрях Веселого лісу, літній вечір був значно похмурішим. Це місце давно забуло про існування людей, про звучання їх голосів. Для них тут місці не було... До цього дня. Величний, покручений часом дуб, корені якого випиналися з землі, наче ті вени, ось-ось мав стати свідком цікавого діалогу. По правді кажучи, свідком мав стати не дуб, а вгодований чорний ворон, котрий сидів на товстій дубовій гілці (хіба ж то дерево може мати розум? Інша справа ворони. Завжди пильнуйте за ними!). Його очі намистини спостерігали за підозрілою зграйкою на невеличкій галявині посеред лісу. Смажачи м'ясо на вогнищі, небажані гості про щось розмовляли. Це були звичайні бандити в легких шкіряних накидках та масках. Ворону вони скидалися на дівчину, яку той було бачив у віконце "Дубової діжки" (а точніше його верхнього поверху). Дивлячись у те віконце, ворон став свідком справжнього насилля жінки над чоловіком! Раз-по-раз молодиця шмагала бідолагу пліткою по оголених сідницях, при цьому словесно принижуючи. Здивуванню ворона не було меж і по іншій причині. Хто ж це насмілився ступити до забороненої частини Веселого лісу? Кого не лякала ймовірна зустріч сі смертю? Оманливі ягоди та гриби, котрі попри їх спокусливий вигляд, краще було не коштувати. Дикі, а головне дебелі звірі, що залюбки скуштують людського м'яса, і найголовніше – місцевий вовкулака. Тож хто це? Ворон знав – існує кілька варіантів. На героїв вони не скидалися, а ось на дурнів навіть дуже. Та ворон відчував, не дурість їх привела до лісу. Залишався останній варіант... Ворон розправивши крила пірнув до долу і зник між густим листям. Наче та тінь, він примостився неподалік багаття та став слухати їх розмову.
- Рок говорить, що там на нас очікують скарби.
Кістлявий бандит скептично поставився до почутого. Зримо* над чимось розмірковуючи, він викривив невиразні брови. Здавалося, ніби він боїться сказати чогось зайвого. Кілька разів то змикаючи, то розмикаючи тонкі вуста, бандит промовив:
- А ви колись чули про Дубову ліщину?
- Долину, а не ліщину.
Втрутився третій, який, як здавалося ворону раніше, кимарив. Він був дебелий, наче ведмідь. Біля його здоровенних ступень лежав масивний бойовий топор.
- І я про це ж... Тепер розумієте? Я навіть назви не запам'ятав.
- До чого ти це ведеш, Логане? — з підозрою поцікавився найтовстіший з них.Товстун (ясна річ) відповідав за приготування м'яса. Майстерно крутячи рожен, він дещо сповільнився.
- Гадаєш Рок помилився?
Ці слова змусили трійцю здригнутись.
Їх лякала не можлива помилка ватажка, а думка... Щоб було з ними, якби Рок це почув? Відтяте вухо? Чи все ж... лише палець?
- Тсс, та ти що? — засовався на поваленому та порослому мхом дереві Логан. Роззирнувшись лісом бандит стишив голос — так, саме це я й маю на увазі. Це якесь невідоме селище, звідкіля там взятися скарбам?
- Рок якось розповідав мені, що раніше туди ходили торгові судна, проте тонули, а скарби так і залишилися там – на дні.
Басистий голос велета звучав заголосно, навіть коли той шепотів, але зробити йому зауваження ніхто не наважувався.
- Чому ж тоді селяни їх не дістали, аа-а, Крейге?
В стишеному голосі Логана з'явилося ще більше ноток сумніву.
Крейг було хотів уже відповісти, як з ліса долинуло віддалене завивання. На кілька секунд всі замовкли, навіть з десяток конів, які були прив'язані до дерев неподалік, принишкли   намагаючись відокремити завивання звіра від храпу решти бандитів.
- Це не вовкулака. — зрештою вирік здоровило — Про що ми говорили? А-аа, на те вони і селюки, Логане. Недалекі селюки.
- А я ось гадаю справа в іншому.
Логан і Крейг запитально глянули на товстуна.
- Ну-у, і в чому ж тоді, Льюїсе?
- Навряд ті скарби можливо дістати, справа в чомусь іншому. Думаю, Рок хоче звести рахунки, а скарби – це лише привід, гарне доповнення.
- Оце так! — розвесело вигукнув Логан вказуючи на землю — Ай, ти здурів, Крейге? Чого б'єшся?
- Тихо! — засичав велет — Чи ти бажаєш запросити вовкулака на вечерю?
- Тільки поглянь. Диви який здоровий ворон, геть як Льюїс.
- Заткнися, Логане. — погрозливо розітнув повітря роженом товстун.
- Та він жартує. Не ображайся, товстунчику. — коротко реготнув Крейг давлячись слиною від запаху смаженого м'ясця — Крути рожен, бо підгорить.
- Знаєте, я тут подумав... Добре, що ворони тупі, як ті свинопаси зі своєї, дурної, Дерев'яної долини.
- Тут ти правий, Логане. — закивав Крейг — Інакше все б розпатякали за якесь яскраве брязкальце.
- Так, вони ще ті отупні. — докинув товстун пригощаючи ворона пригорівшим шматочком.
За раз проковтнувши невеличкий шматочок м'яса, ворон зринув у повітря. Голосне кавкання, немов насміх, завис над покрученими деревами Веселого лісу.

                                             ***
Зримо — те саме, що і явно.