Замовлення

                                               *

В Дубовій долині стояла, на диво, чудова погода. Яскраве сонце не ховала жодна хмаринка, промені ніжно пестили усміхнені обличчя блукаючого люду. Юні пані, нарешті, мали змогу витягти з шаф запилюжені вбрання та вийти на "полювання". Молодики з великим задоволенням ставали їх здобиччю. Що там казати, навіть одружені чоловіки перебуваючи в супроводі своїх жінок, кидали хтиві погляди, потайки оцінюючи переваги молодого тіла. Тут і там тужливі погляди порівнювали "квітучих" дівчат зі своїми дещо, "зав'янутими" дружинами. Звідкілясь долинало голосне шпетиння* жінки, яке приємно гріли вуха вуличним зівакам. Чоловік опустивши очі долу, мовчки слухав "щедрі" пропозиції своєї коханої. Наприклад: полишити його зору, або ж звернути шию, щоб потреби вертітись навсібіч більше не виникало.
Віддалік всього цього сум'яття, на
окраїні містечка, жив старий травник. Його не приваблювала ідея сусідства, (та і люди в цілому) тому він і прилаштувався на невисокому пагорбі, неподалік лісу. Невеличкий, проте чепурний будиночок був його захисною бульбашкою від всього того, що коїлось навколо. Низенький дубовий паркан жодним чином не завадив би крадію (навіть гному) потрапити до садиби. Саме ж обійстя* о цій порі року було раєм для бджіл та інших любителів різної рослинності, які вже заполонили цей "зелений рай". З ранку і до пізнього вечера тут лунали співи птахів. Від кількості кольорів рябіло в очах, а форми деяких рослин викликали подив у пересічних людей не менший, ніж якась чудасія. Це все було й не дивно, адже здавалося, що деякі з них були зірвані з позаземних клумб якогось прибульця. Стінами казкової хатинки звивався плющ, тягнучись геть до коловидного віконця на горищі, облітаючи його, наче різдвяна гірлянда. Високий дах з колись бордової черепиці і коминок були, такою собі, вишенькою на тістечку чарівності цього будиночка.
Життя в ньому (не зважаючи на практично обідню годину) тільки починало зароджуватись. Дужо позіхнувши старигань припіднявся та всівся у ліжку, після чого солодко потягнувся і спустив босі ступні до долу. На ньому була одягнена біла нічна сорочка та ковпак темно-синього кольору. Він виглядав цілком щасливо, але лише по одній причині: він був на самоті. Таку крихку гармонію порушив шурхіт — це правиця старого намагалася знайти тапця. Не отримавши бажаного дідуган обурено глипнув на дубову підлогу, а його, втомлене від життя, обличчя перекосило.
- Клята псино! – пирснув старий – Де мої тапці!?
Роззирнувшись заштореною кімнатою, він, насилу, знайшов один тапок трішки віддалік ліжка. Не встиг травник і підвестись, як в двері загатило грюкальце, а за тим, ніби про всяк випадок, ще раз. Бліде обличчя в мить
налилося кров'ю, кутики, тонких вуст неконтрольовано засмикались.
- Я чую! – люто вигукнув травник – Вже іду, досить гатити в двері!
Старий нап'яв одну тапцю та поплів до незваного гостя, все ще незадоволено бурмочучи собі під ніс різні непристойності. Вхідні двері зі скрипом прочинилися, а згодом у щілині з'явилося і незадоволене обличчя травника. На сонці його розкуйовджене, довге волосся вигравали сріблом, а докірливий погляд зморшкуватих, синіх очей (що так пасував його ковпаку) упивався гостю в горлянку.
- Ще 5 хвилин.
- П-перепрошую? – дещо збентежено проказав низенький, опасистий* чоловік, очиці якого нервово забігали, немов намагалися сховатися — Замовлення ще не готове?
- Дурсель, що я тобі казав? – зашипів з під лоба стариган.
- П-ррийти не з самого ранку, я й п-прийшов.
- Бути травником важка ноша, яка потребує свіжості думок та енергії, а ти, Дурсель змусив мене порушити чітко вибудована систему.
Запала тиша, яку порушувало лише спів птахів та жужжання бджіл позаду Дурсля. Чоловік щосили намагався скумекати, та він був далеко не мудрагель*.
- Я ще не снідав, Дурсель.
Вмінню старого говорити крізь зуби, нерозмикаючи при цьому вуст, позаздрив би будь-який черевомовець.
- 0-о, п-прошу п-пробачення, містере Скруджере.
- Е-м, та-ак мій заказ...
- Готовий.
- Не можу п-повірити! – радісно
випалив Дурсель після жахливлої спроби усміхнутись – Цілий тиждень очікувань, і ось! Нарешті я....
- Так, так... – байдуже махнув рукою Скруджер.
Безцеремонно перебивши гостя травник грюкнув дверми перед самісіньким носом Дурсля і рушив до свого кабінету-лабараторії. Кімната була тісною та дещо тьм'яною, проте все, що тут знаходилося знало своє місце. Старий травник пройшов до масивної різьбленої шафи з темного дерева та розчахнув її. Його погляд блукав різними на об'єм і форму колбами, порошками та рідинами. Вже за мить Скруджер вийняв невеличку, порожню круглодонну колбу та ще меншу вимірювальну з яскраво-червоним порохом всередині. Далі старий попрямував до захаращеного різними книгами і сушеними травами столу, де також стояла ступка, товкач та потертий, але чистий казанок. Ледь тремтячою від старості рукою Скруджер привідкрив зашторене віконце, яке виходило до саду позаду домівки, де особливо виділялася на фоні буйства зелені, стара, засохла груша. Кімнатка в мить заповнилась світлом високого сонця, його промені загравали зі старцем, змушуючи того мружитись і проклинати все на світі. Закриваючись від набридливих променів сонця Скруджер вкинув жменю, здавалося, вибраних на осліп трав до ступки. Злісне подріблення перетворило мішанину різних трав у однорідну суміш. Затим підхопивши казанець зі стоячою водою старий попрямував до низенької, металевої печі, на якій і варив свої лікувальні мікстури.
Закинувши до печі кілька так-сяк розколотих дубових дров, травник жбурнув поверх щіпок червоного пороху, а затим обережно облив все прозорою рідиною з надщербленого тареля. Зашипівши спалахнуло яскраве полум'я, іскри якого ще встигли прорватися крізь решітку печі. Погрозливо світячись, вони почали опадали додолу.
- Ох ледь не забув... – спохватився
Скруджер повертаючись до шафи – сушені мухомори.
3 п'ятнадцять хвилин очікувань і вхідні двері знову прочинилися. Крізь вузький отвір виринула порожня долоня.
- Спочатку оплата – прогарчав все ще заспаний голос Скруджера.
- Звісно містере, Скруджере. Ось, як і домовлялися.
Зачувши на долоні дзвін монет, рука старого миттю сховалась, а вже за кілька секунд показалась знову, цього разу з закоркованою колбочкою наповненою болотно-коричневою рідиною.
- Е-е... п-перепрошую, але хіба колір має бути...
Рука знову прожогом зникла, натомість вигулькнуло роздратоване обличчя Скруджера.
- Це покращена серія, і поміть за старою ціною. Я цілий тиждень чаклував над цим. Возився, наче з немовлям... Чи тобі здається, що я...
Старий щосили, як тільки міг, зобразив образу, яка, по правді кажучи, більше скидалася на раптовий приступ.
- ...Що я тільки-но збадяжив це з якогось лайна?
- Ні, ні... п-перепрошую містере. Мене все влаштовує.
Забравши мікстуру чоловічок попрощався та гутко попрямував до виходу ухиляючись від розгніваних бджіл. Зачинивши за ним двері Скруджер розреготався.
- Який же він бовдур.