РОЗДІЛ 2

Перед глядачем постає безпечна зона. Її атакували зомбі. Усі хто зміг зховалися у свої будинки. Інші ж незграбно відбиваються. Крики, паніки. Наші герої з'являлися на обрії.

СІРЬОГА: моліться, тварюки.

Він дістає з-за пояса два величезні ножі та кидається в бій.

ПЕТРУХА: ема, він крутий.

Сірьога почав бій проти орди мерців. Майстерно знищуючи одного за іншим. Використовуючи як свою зброю, так і пастки та вибухівку, які він діставав зі свого рюкзака. Через пів години всі були повалені. Сірьога весь у крові зі своїми кинджалами та важко дихав.

Раптом йому на зустріч вибіг Богданович.

БОГДАНИЧ: Сергію, Сергію!

Усі почали вибиратися зі своїх будинків, відчиняючи вікна та двері.

А тим часом наш герой про щось задумався.

ПЕТРУХА (пошепки подумки): ось воно, як я відразу не здогадався. Це мій шанс.

БОГДАНИЧ: з мене купа твоїх улюблених котлет!

ПЕТРУХА: ти що йому платиш за це своїм хрючевом?

БОГДАНИЧ (у подиві): ну так, він їх обожнює.

ПЕТРУХА: гаразд, старий. Іди, готуй нашому герою його вечерю. А мені треба з ним трохи потріщати.

Він випхнув Богдановича в його кімнату і зачинив за ним двері.

ПЕТРУХА: слухай, у кафе, ти казав...

СІРЬОГА: якщо ти бодай комусь розповіси, про те, що там сталося. Я вб'ю тебе, я вирву твої кишки і намотаю на свій ніж, ти мене зрозумів?

ПЕТРУХА (злякано): так, але я не про це.

СІРЬОГА (зле): а про що тоді?

ПЕТРУХА (невпевненно підбирає слова): ну… коли ми з тобою подорожували, ти розповів, що втомився постійно боротися.

Сірьога насупив брови.

ПЕТРУХА: а що, якщо тобі більше не доведеться це робити?

Той зацікавлено глянув на нього.

ПЕТРУХА (впевненіше): більше ніколи!

СІРЬОГА: у якому сенсі?

ПЕТРУХА: річ у тому, що я з півострова.

СІРЬОГА: хе, як я одразу не здогадався. У наших краях така ніжка довго б не протрималася.

ПЕТРУХА: Ніжинка? Гаразд.

СІРЬОГА: але навіть дурень знає, що вхід на острів закритий. Вони багато років тому завалили всяким мотлохом вхід, відгородилися від зовнішнього світу, зачистили всіх тварин у своїй окрузі і живуть собі мирно.

ПЕТРУХА: так, все правильно.

СІРЬОГА: і тільки дурень звідти пішов би за своєю волею.

Він сердито глянув на Петруху.

ПЕТРУХА: так, але я, знаєш, непогана шишка. І мені було цікаво подивитись, як живуть люди на материку. На півострові нудно, зовсім нема чим зайнятися.

СІРЬОГА (злісно): то ти прийшов сюди повеселитися?

ПЕТРУХА (злякано): ну нібито.

СІРЬОГА (з посмішкою): та гаразд, розслабся, я приколююся. То чого ти хилиш?

ПЕТРУХА: я можу домовитись, щоб тебе пустили на півострів.

Весь цей час дикун сидів поряд і уважно слухав. Він несхвально глянув на хлопця.

ПЕТРУХА: у мене там все схоплено. Місцева верхівка у мене на короткій нозі, я за тебе домовлюсь.

Раптом дикун знову накинувся на нашого героя. Повалив на землю і почав битися з ним.

СІРЬОГА: ти чого твориш, Санич?

ПЕТРУХА (кричить): забери від мене цього дурня!

СІРЬОГА: заспокойтесь, мужики, ви чого?

Дикун відстав від хлопця. Петруха підвівся, обтрусив свій одяг і злісно глянув на свого кривдника.

ПЕТРУХА: зовсім хворий? Хоча когось я питаю.

Дикун стояв за спиною Сірьоги та кидався на хлопця.

СІРЬОГА: не знаю, чому ти не сподобався Саничу, але звучить здорово. Гаразд, я піду з тобою.

Настав новий день. Халупа старого. Петруху розбудив хазяїн будинку.

БОГДАНИЧ: слухай, там тебе питали якісь два хлопці з півострова.

ПЕТРУХА (злякано): що? що ти їм сказав?

БОГДАНИЧ: я одразу почув недобре, що ти накоїв? Хоча гаразд, у тебе немає часу, я їх затримаю, а ти викидайся з мого будинку!

Головний герой вискочив у вікно і побіг вузькими закутками містечка. Він біг не озираючись. Раптом він заблукав у якийсь старий будинок, де стояла молода й гарна дівчина.

ПЕТРУХА (робить голос грубіше): привіт, красуня.

ДІВЧИНА: ти хто?

ПЕТРУХА: мене звуть Петруха.

ДІВЧИНА: і?

ПЕТРУХА: я взагалі тут проїздом, то я з півострова.

ДІВЧИНА: серйозно? Я чула про нього, а чи правда, що там зовсім немає зомбі?

ПЕТРУХА (гордо): правда.