Дупапокаліпсис

РОЗДІЛ 1

Ніч. Човен причалює до берега. У ньому два хлопця. Один із них виходить із човна, а другий залишається на місці.

ХЛОПЕЦЬ У ЧОВНІ: Давай, Петруха, удачі. Я б з радістю пішов з тобою, але ти ж знаєш, мені ще треба човен батькові Вадика повернути.

ПЕТРУХА: Та забий, Сіплий. Я на півострів більше ні ногою. Заступник губернатора всіх на вуха поставила, чекає не дочекається, поки я помилюся і їй піднесуть мою дупу на блюдце.

СІПЛИЙ: Ти тримайся, брате, удачі…

Хлопець, що стояв на березі, накинув рюкзак на плечі і попрямував у глиб материка. Він зайшов у судячи з усього вже знайомий будинок.

ПЕТРУХА (ностальгічно): так, тут все почалося, і швидше за все тут і закінчитися.

Хлопець ліг на диван і заснув.

Настав ранок.

ПЕТРУХА (бурмотить уві сні): Роза, пустунка, я ж сплю. О, бачу ти скучила.

Його черевик їсть зомбі. Він розплющує очі і перелякано кричить.

ПЕТРУХА (на весь голос): вали нафіг!

Він б'є черевиком в обличчя монстрові, що той аж відлітає убік. Оглядає черевик, він цілий, ран немає, хіба що взуття трохи покусане.

Зомбі незграбно піднімається, хрипить і шкутильгає назустріч хлопцю.

ПЕТРУХА (злякано): ти що мене зжерти надумав?

Він вистачає світильник, що стояв на тумбочці і б'є йому по голові. Той відлітає убік. Хлопець вистачає свій рюкзак та вибігає з будівлі.

Він опиняється у полі. Трохи відпочивши він дістає карту. Там відмічено багато місць, але його цікавить місце, позначене червоним колом. Яке називається "Безпечна зона".

ПЕТРУХА: ось куди мені потрібно. Що ж, сподіваюся, я зможу дійти.

Безпечна зона. На вході стоїть чоловік. Судячи з усього, охоронець. На обрії з'являється наш герой. Він іде ледве живий, худий і зовсім блідий.

ПЕТРУХА: ура, я дійшов, у мене вийшло.

ОХОРОНЕЦЬ (зі здивуванням): хріново виглядаєш.

ПЕТРУХА: так, це було безумство, але я впорався. Де можна поїсти?

ОХОРОНЕЦЬ: ну, це тобі до Богдановича, він фахівець з таких як ти. (Він посміхається)

ПЕТРУХА: ладно, бувай.

Він проходить охоронця та повільно віддаляється.

ПЕТРУХА: швидше б пожерти. Я не їв із п'ятниці.

ОХОРОНИК (здивовано): але ж зараз субота.

Безпечна зона це постапокаліптичне містечко. Де мешкає купа людей. Усі вони живуть у саморобних будинках. Деякі в наметах, хтось живе у контейнерах чи саморобних халабудах. Побачивши нашого героя вони ховаються у свої халупи і зачиняють двері.

ПЕТРУХА: підкажіть…

Кинув він услід за дверима.

ПЕТРУХА: мені потрібний...

Знову хтось зачинив своє вікно.

ПЕТРУХА: та як мені знайти цього сраного Богдановича.

БОГДАНИЧ: взагалі-то ти його щойно знайшов.

Головний герой обертається і бачить старого. З довгою та сивою бородою. Він докірливо мотає головою.

БОГДАНИЧ: та й молодь пішла. Так мене давно не називали, хоч… Буває всяке.

ПЕТРУХА: я хочу їсти. Я так давно не їв, допоможіть мені, будь ласка!

Старий жалібно подивився на хлопця.

БОГДАНИЧ: гаразд, ходімо.

Він попрямував до свого будинку. Стара халупа, яка ледве ледве тримається.

ПЕТРУХА: не густо.

БОГДАНИЧ: що?

ПЕТРУХА: крута хата, говорю.

БОГДАНИЧ: ааа, дякую. А ти звідки?

ПЕТРУХА: я? З півострова.

БОГДАНИЧ (серйозно): нічого собі, та ти пряма зірка. Давненько я не бачив людей із півострова. Просто їм немає сенсу повертатися до старого світу. А тебе як сюди взагалі занесло?

ПЕТРУХА: та я. (Він затнувся) У справах тут. Як вирішу, так одразу повернуся. Мене там усі чекають.

БОГДАНИЧ: серйозна шишка походу?

ПЕТРУХА (невпевнено): нібито того ...

БОГДАНИЧ: ось, їж.

Старий показав рукою на саморобний стіл. На якому стояла стара миска з незрозумілою жижею.

ПЕТРУХА: це що за фігня?

БОГДАНИЧ: суп із кори.

Богданович суворо глянув на хлопця.

БОГДАНИЧ: вибачте, півострівних делікатесів я вам запропонувати не можу. Сідай!

Хлопець із переляку сів за стілець. Взяв у руки потерту ложку і незграбно взявся їсти.

ПЕТРУХА: зараз я такий голодний, що готовий і говна навернути.

БОГДАНИЧ: ооо, цього тут навалом. Тільки попроси. (Він посміхнувся).