ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Темрява більше не була просто частиною форпосту.

Вона стала живою.

Лея відчувала це кожною клітиною тіла.

Він був поруч. Десь близько. Спостерігав. Чекав.

Вони йшли мовчки. Надто довго мовчки.

Кайден ішов попереду, але вже не тримав її за руку, як раніше. І це відчувалося сильніше, ніж будь-яка небезпека.

— Ти щось не договорила, — нарешті сказав він, не обертаючись.

Лея зупинилася.

— Я сказала все, що потрібно.

Кайден різко розвернувся. Його погляд був жорстким.

— Ні. Ти сказала рівно стільки, скільки хотіла.

Тиша між ними стала важкою.

— Я думала, він мертвий, — тихо сказала вона. — Я бачила… як він падав…

— Але ти не була впевнена, — перебив Кайден.

Лея нічого не відповіла.

І цього було достатньо.

Кайден провів рукою по волоссю, роблячи крок назад.

— Ти розумієш, що через це ми могли загинути? — його голос став нижчим.

— Я не хотіла… —

— Це не про “хотіла”, Лея! — різко сказав він.

Вона здригнулася.

Вперше він говорив з нею так.

І це боліло.

— Я боялася… — прошепотіла вона. — Я не хотіла втягувати тебе…

— Ти вже втягнула мене, — холодно відповів Кайден.

Ці слова вдарили сильніше, ніж будь-який ворог.

Лея відвела погляд, стискаючи кулаки. Її серце стискалося від болю, але вона змусила себе стояти рівно.

— Тоді можеш піти, — тихо сказала вона.

Кайден завмер.

— Що?

— Якщо це занадто… якщо ти не хочеш бути в цьому… — її голос злегка тремтів, але вона трималася. — Йди.

Тиша.

Довга. Напружена.

І саме в цей момент…

…з темряви знову пролунав голос.

— Ох, як драматично…

Лея різко підняла голову.

Кай.

Він стояв на верхньому рівні коридору, опираючись на перила, ніби це все було для нього грою.

— Ти завжди вміла все псувати, — сказав він, дивлячись на неї. — Навіть зараз.

— Замовкни! — крикнула Лея.

Кайден вже стояв у бойовій стійці.

— Спускайся, — холодно сказав він. — І цього разу ти не втечеш.

Кай лише усміхнувся.

— Ти справді думаєш, що можеш мене вбити? — він нахилив голову. — Вона ж навіть не розповіла тобі, ким я став.

Лея відчула, як серце пропускає удар.

— Не треба… — прошепотіла вона.

Але було пізно.

Кай стрибнув вниз. Його рух був… неприродно швидким.

Швидшим, ніж раніше.

Сильнішим.

Він атакував першим.

Кайден ледве встиг заблокувати удар. Сила зіткнення змусила його відступити на крок.

— Що за… — прошепотів він.

— Я ж казав, — посміхнувся Кай. — Я вже не той.

Бій вибухнув.

Удари, швидкість, металевий звук зіткнень — все злилося в хаос. Але цього разу щось було не так.

Кайден бився добре. Дуже добре.

Але Кай…

…ніби грався.

— Він слабший, ніж я думав, — кинув Кай, ухиляючись від удару. — Серйозно, Лея? Оце твій вибір?

— Заткнись! — крикнула вона.

Кайден атакував сильніше, зліше.

І на мить йому вдалося зачепити Кая.

Але…

рана затягнулася прямо на очах.

Кайден завмер на секунду.

— Ти бачиш тепер? — тихо сказав Кай, дивлячись на Лею. — Ти не можеш від мене втекти.

Лея відчула, як страх стискає горло.

— Що ти з собою зробив?..

— Те, що треба було, щоб повернути тебе, — відповів він.

Кайден встав між ними.

— Вона не повернеться до тебе.

Кай усміхнувся.

— Побачимо.

І знову зник у темряві.

Цього разу — без сліду.

Тиша впала різко.

Лея стояла, не рухаючись.

Кайден повільно повернувся до неї.

Його погляд змінився.

Тепер там була не лише злість.

А й щось важче.

— Він не просто людина, так? — тихо запитав він.

Лея заплющила очі.

— Ні…

— І ти знала це?

Вона мовчала.

І ця тиша сказала більше, ніж будь-які слова.

Кайден відвернувся.

— Нам треба рухатися далі, — сказав він холодно.

Але тепер між ними була відстань.

Не фізична.

Гірша.

Емоційна.

І Лея вперше відчула…

що може втратити його.