ТРІЩИНА В СТІНАХ

Повітря в коридорах форпосту стало важким. Ніби сам Темний Світ відчував їх і починав стискати навколо них свої пастки.

Лея йшла трохи позаду Кайдена. Її думки були далеко — занадто далеко. Вона намагалася зосередитись, але щось всередині не давало їй спокою.

Наче… щось не закінчилось.

— Лея, — тихо сказав Кайден, навіть не обертаючись. — Ти знову відволікаєшся.

— Я тут, — швидко відповіла вона, але сама відчула, що це не зовсім правда.

Раптом під ногами щось клацнуло.

— Стій! — різко крикнув Кайден.

Але було пізно.

Стіни різко зрушили з місця. Металеві плити почали стискатися з обох боків, а зі стелі опустилися гострі леза.

— До мене! — крикнув Кайден.

Лея кинулася до нього, і він миттєво притягнув її до себе, прикриваючи своїм тілом. Вони рухалися разом, синхронно, ніби давно відпрацьовували це.

— Праворуч! — наказав він.

Вона довірилася. Без вагань.

Вони прослизнули між лезами, ледве не зачепивши їх, і стрибнули в вузький прохід, поки стіни з гуркотом зімкнулися позаду.

Тиша.

Лея важко дихала, притиснута до Кайдена. Її серце билося так сильно, що вона відчувала це навіть у пальцях.

— Ти могла загинути, — тихо сказав він, дивлячись прямо в її очі.

— Я знаю… — прошепотіла вона.

Але в її голосі було щось інше. Не лише страх.

Сумнів.

Кайден це помітив.

— Що з тобою відбувається? — запитав він уже жорсткіше. — Ти ніби… не тут.

Лея відвела погляд.

— Я просто втомилась.

— Ні, — він зробив крок ближче. — Це не правда.

Вона мовчала.

І саме в цей момент…

…з темряви пролунав тихий сміх.

Лея завмерла.

Цей звук вона впізнала миттєво.

— Ні… — прошепотіла вона.

Кайден напружився.

— Ти його знаєш?

Тінь повільно відокремилася від стіни. Високий силует, знайомий до болю.

— Сумувала за мною? — пролунав голос.

Лея відчула, як холод проходить по всьому тілу.

— Це… неможливо…

Кай.

Він стояв перед ними — живий.

Його очі були темнішими, ніж раніше. Ніби щось у ньому змінилося. Ніби він вже не зовсім людина.

Кайден миттєво став перед Леєю.

— Назад, — коротко сказав він.

— О, ти не знаєш? — Кай посміхнувся. — Вона не розповіла тобі?

Лея закрила очі на секунду. Її руки тремтіли.

— Замовкни…

— Я повернувся за тобою, — тихо сказав Кай, дивлячись тільки на неї. — І цього разу ти не втечеш.

Кайден різко зробив крок вперед.

— Вона не твоя.

Кай лише усміхнувся ширше.

— Побачимо.

І з цими словами він зник у темряві, ніби його там ніколи й не було.

Тиша знову накрила коридор.

Але тепер вона була ще важчою.

Кайден повільно повернувся до Лєї.

— Ти сказала, що він…

Вона не дала йому договорити.

— Я думала, що він мертвий…

Її голос зламався.

І вперше за весь час Кайден не знав, що сказати.

Він дивився на неї, і в його очах з’явилося нове почуття.

Не лише турбота.

Підозра.

І тривога.

— Лея… — тихо сказав він. — Що ти ще від мене приховуєш?..

Вона мовчала.

І це мовчання було страшнішим за будь-яку пастку Темного Світу.