ТІНЬ ПРОВИНИ

Лея йшла поруч із Кайденом через вузькі коридори старого форпосту. Її думки були важкі і плутані. Ще залишалася пам’ять про поцілунок, і вона не могла позбутися відчуття провини.

— Лея… — Кайден заговорив тихо, наче боючись налякати її. — Ти знову замкнулася в собі.

— Мені… складно, — тихо відповіла Лея. — Я боюся, що знову зроблю помилку… Той поцілунок… Може, я не мала цього робити.

Кайден зупинився і обернувся до неї. Його очі були сповнені спокою, але в них блищав серйозний погляд.

— Лея, цей поцілунок був справжнім. Ми обоє відчули це. І це не помилка. Ти маєш право відчувати все, що відчуваєш. Але ти не винна.

Лея опустила очі, відчуваючи, як серце калатає швидше. Їй було страшно, що Кайден не зрозуміє її страхи або минуле.

— І все ж… — прошепотіла вона. — Я боюся, що він міг би повернутися. Мій колишній… Кай… Він залишив слід.

Кайден міцно стискає її руку.

— Твоя минуле не визначає наше зараз, — сказав він. — Я тут. І я не відпущу тебе.

Він підійшов ближче, і Лея відчула тепло його присутності. Її серце калатало від страху і бажання одночасно. Вона знала, що ще не готова повністю віддатися почуттям, але відчувала, що без нього не змогла б пройти через небезпеку, яка насувається.

Раптом лунало дивне клацання з тіней. Лея завмерла.

— Що це? — запитала вона, і її голос тремтів.

— Можливо, ще одна пастка Темного Світу, — відповів Кайден, обережно оглядаючись. — Тримайся за мене.

Вони обережно рушили вперед, тіні форпосту ховались у кутах, наче спостерігаючи за ними. Кожен крок міг виявитися небезпечним, і Лея відчувала, як страх змішується з рішучістю.

— Кайден… — тихо промовила вона. — Дякую, що ти поруч. Навіть якщо я боюся… ти робиш мене сильнішою.

Він погладив її по щоках, і їхні погляди зустрілися.

— Ми сильні разом, — сказав він. — І поки ми тримаємося одне одного, жодна тінь не зможе нас розділити.

Лея вдихнула глибоко і відчула, як страх поступово відступає, змішуючись із довірою і прихованим бажанням. Вона зрозуміла: навіть якщо минуле може переслідувати її, зараз вони разом — і це дає їй силу, якої раніше не було.

Вони продовжили шлях, крок за кроком, знаючи, що кожен момент небезпеки загартовує їхню хімію, робить їхній зв’язок міцнішим, а довіру — непохитною.