БЛИЖЧЕ ДО НЕБЕЗПЕКИ

Дощ продовжував лити на місто, як вічна кара, і Лея Морган не мала жодного бажання йти кудись — але довелося. Коледж закінчився, і холодний вечір змушував прискорювати кроки. Вона завжди відчувала себе самотньо в такі моменти, і щось у її серці бунтувало, коли її думки знову зверталися до нього — Кайдена Рейда.

Він з’явився несподівано, немов з тіні. Сірі очі, холодні і непроникні, відразу знайшли її. Лея відчула дивне збудження — змішане зі страхом, яке вона не могла пояснити.

— Ти знову самотня у своїй грі, — промовив Кайден, зробивши крок уперед. Його голос був тихий, але відчутно сильний, як удар об стіну.

— Це не твоя справа, — різко відповіла вона, намагаючись втримати рівновагу в емоціях.

— Можливо. Але я помічаю, коли ти слабка. І коли ти боїшся, — він нахилився ближче, а запах дощу і чогось незрозумілого змішувався у повітрі, що його оточувало. — Іноді це цікавіше, ніж просто ненависть.

Вона кинула на нього роздратований погляд, але серце калатало швидше. Вона знала, що відчуття сильне, але чому саме він? Чому його присутність бентежила її сильніше, ніж будь-хто раніше?

— Ти дратуєш, — видихнула вона, ледве стримуючи себе.

— Взаємно, — відповів він, і ця проста фраза прозвучала як виклик.

Вони стояли близько одне до одного. Їхні дихання змішалися в одному ритмі. Лея відчула, як холод і дощ не можуть порівнятися з тим, що відбувається всередині неї. Її серце билося шалено.

Наступні дні були напруженими. Кайден з’являвся несподівано, у коридорах, у бібліотеці, навіть під час прогулянок. Його присутність була магнітом, від якого вона не могла втекти. І що гірше — вона цього навіть не хотіла.

Одного вечора вона поверталася додому через порожні вулиці. Раптом із темряви вискочили двоє підлітків, які хотіли її пограбувати. Страх обдав її холодним потом, і серце здригнулося від адреналіну.

— Ти серйозна? — почувся знайомий голос.

Кайден з’явився, як тінь, і за хвилину все закінчилося. Він дивився на неї холодно, майже без емоцій, але Лея відчула, що всередині нього пульсує щось небезпечне і сильне.

— Ти можеш більше не наражати себе на небезпеку? — тихо запитав він.

— Дякую… — зізналася вона ледве чутно.

— Не треба слів, — промовив Кайден і відвернув погляд, залишивши її саму з думками.

Вони стояли на вулиці, і Лея зрозуміла: відтепер вона не могла ігнорувати себе та свої почуття. Його присутність більше не була просто дратівливою — вона ставала невід’ємною частиною її світу, і це лякало її так само, як і приваблювало.

Наступного дня у бібліотеці Лея намагалася зосередитися на проекті. Кайден сів поруч. Їхні руки випадково торкнулися, і обидвоє затримали подих. Лея зрозуміла, що ця гра між ними вже перейшла межі.

— Це лише проект, — тихо сказала вона, але серце калатало шалено.

— Так, тільки проект, — промовив він і ледве доторкнувся до її руки. — Але я відчуваю, що між нами щось більше.

Її погляд зустрів його, і вони обоє зрозуміли: відтепер думки про нього не покидають її, навіть якщо вона намагатиметься.

І це було страшно.