Тіло і душа (Поема)

                      І частина

Сьогодні в нас не радість і не свято -

Ховають у селі свого солдата.

І збіглося на цвинтар все село,

Ця звістка облетіла кожну хату.

В останній шлях відправився козак,

Бо підлий Каїн брата свого вбив.

Несуть вінки і стелять йому квіти,

Усі сумні і плачуть навіть діти.

Стоїть мати, труну сина обнявши,

Гірко плаче і мліє, припадає до землі,

А поруч теж солдат, її син молодший,

Та стоїть батько, також військовий.

Не вберіг синочка свого, не успів,

Ворожа куля зупинила його серце.
За долю України боровся, як умів
Ішов у бій і не злякався навіть смерті.

Командиром, кажуть був, сержантом,

Командував він взводом третій рік,

Був ранений не раз він під  Донецьком

Та на Херсонщині в бою навік поліг.

Він не пішов з "мечем" в чужу країну,

Свою захищав, мов матір, Батьківщину,

Та вже упав у вічний, непробудний сон,

У рідну землю українську він пішов.

                        ІІ частина

Душа ж його пішла уже до Бога,

Що скаже Бог йому в цю мить?

Яка цю душу далі жде дорога?

І чи Ісус йому гріхи простить...

Надія є ще, поки жива людина,

Після смерті може бути пізно вже.

Потрібно всього лиш одна хвилина,

Щоб сказати: "Господи, прости мене!"

Та часом так в житті буває,

Що нам хвилини - не вистачає.

Й не встиг сказати слово це,

Промовити в своєму розумі і серці.

Останній шлях у нас до Бога,

То ж люди добрі, зупиніться!

Прочумайтесь від сну і схаменіться,

Та до Ісуса в молитві наверніться.

Поки надія є - віру не втрачайте
Та свої душі  чимскоріш рятуйте,

Моліться за нашу Україну - неньку,

За свою родину, матінку рідненьку.

Бо гине здавна у гріхах вона,

В крові невинній  роками потопає,

Правди в світі ніде вже нема,

І сотні літ брат брата убиває.

Ставайте на коліна дружно, люди,

Схиліть голови свої в молитві повсюди,

В тривалому пості, в молитві каяття

До Бога разом у цей час зверніться.

   20.05.2016 року