Думами мрію

В'язень власної тиші

І світло вночі, і темрява вдень,
Бачать твій погляд потухлих очей.
Вони не знають, як з тобою розмовляти,
Так, як не бачать від тебе віддачі.

Ти сидиш, в мовчанку граєш,
Тіло мляве від днів, що згасають.
Руки опущені, серце палає,
Як подих далекий, твій голос стихає.

Ти пливеш за водою, та шлях все той самий,
Кроки важкі, неначе йдеш по склі босими ногами.
Схилившись, шукаєш відповідь в тиші,
Душа самотньо пролітає крізь простір колишній.

Ось така твоя доля, мов камінь у річці,
Течія часом несе, але стоїш ти на місці.
Може, колись знайдеш те, чого шукаєш,
А поки що в тінях мовчки блукаєш.

Яна Янко

Подобається

#1815 в Сучасна проза
#1678 в Різне
#364 в Поезія

У тексті є: вірші, збірка, збірка віршів

Відредаговано: 13.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись