Оповідання

Чи думали ви коли-небудь, як на різдвяні свята подарунки потрапляють до нас під ялинки? Ні? Певно, вважаєте, що це робота Санти, святого Миколая, Йоулупуккі та інших казкових персонажів? А от і ні! Тобто, не зовсім так. Адже, погодьтеся, не можливо за одну ніч облетіти всі будинки на планеті, щоб залишити там крихітний шматочок свята. Тож приготуйтеся, зараз я розповім вам неймовірну історію, яка змусить таки повірити в чудеса!

У Віфлеємі,

В стайні на сіні,

Христос родився

Всім на спасіння!

Люди, радійте,

Христа вітайте,

Божому сину

Славу віддайте!..

Як залунає по світу коляда, сповіщаючи людей про народження Спасителя, а на небі засяє різдвяна зоря, спускаються з тієї зірки різдвяні духи. Дрібними вогниками розлітаються вони світом, заглядають у вікна та залишають свої дари. І не завжди ті подарунки мають яскраву обгортку чи коштують великих грошей. Але кожен, хто вірить, отримує те, чого найбільше прагне! Комусь потрібне кохання, комусь сміливість, а комусь тепло спорідненої душі поруч. Все це приносять у наш світ Духи Різдва. І лиш ті, чиї серця холодні, наче крига, не отримують нічого. Бо не бачать їх дарителі, не палає у їхніх душах вогник. Страшна пітьма поселилася там, відбираючи мову, віднімаючи слух…

Місяць на небі шлях осяває. Хмари важкі, що весь день сипали снігом, вкриваючи світ білим покривалом, розступилися, бо зійшла зоря, на котру так довго чекали. Кутя вже на столі, гості на порозі, і лунають пісні з кожної домівки, прославляючи дитя Боже. Радіють різдвяні духи, весь світ радіє, бо Христос народився!..

- Ти чого? – веселим передзвоном обізвався крихітний вогник до свого побратима. – Чого не веселий?

- Поглянь! - забринів його товариш. – Поглянь, як темно внизу! Хіба ти не чуваєш, не бачиш?.. Як можна радіти, коли там хтось плаче? Так тихо і жалібно, наче востаннє… Послухай! Прислухайся! Чуєш?..

- Облиш… - відсахнувся останній. – Не лізь!.. То війна! Немає там місця для нас із тобою. Ні радості в світі отому нема, ні віри давно не зосталось…

- Хіба? – від болю всередині все обривалось. – Поглянь! Придивись! Он же вогник маленький, палає, неначе різдвяна зоря! Не гасне, хоч навколо тільки ненависть, а вірить і любить. Чекає маля… І він не один! Подивися довкола! Їх сотні і тисячі, тих, хто в біді. Та віри вони не втрачали ніколи, бо знають, що завше були не одні. Летімо! Вони, як ніхто, заслужили дарунки за свої великі серця. Принесемо миру, любові і віри! Нехай яскравіше палає зоря!

Засяяло небо і тисячі духів поринули вниз, осявати пітьму. За віру, надію, безмежну і щиру любов, котрі неможливо згасити, ні вкрасти, ні вбити, допоки поруч є ті, хто серце своє за них віддає.

Кінець