Глава 30. Полювання

Я вивчав карту регіону, що висіла на великому екрані в центрі оперативної кімнати. Локація, де за останніми даними бачили Фантома, здавалася ідеальним місцем для засідки. Вузькі ущелини, мінімальний простір для маневру — все це могло зіграти нам на руку.

— Гаразд, хлопці, вирушаємо через п'ять хвилин, — сказав я, оглянувши команду, яка готувалася до місії. Джаред перевіряв обладнання дронів, Лукас щось бурчав про нестачу часу на підготовку, а Майк жонглював ножами, нервово перескакуючи з ноги на ногу. Вони були готові, хоч і не без роздратування.

— Знову за ним. — кинув Джаред, закриваючи свій планшет. — Може, цього разу пощастить.

— Не “може”, а обов’язково, — твердо відповів я, беручи в руки свої ефеси. — Він занадто довго водить нас за ніс.

За півгодини ми вже були на місці—зруйнованій базі Церкви, де Фантом влаштував свою чергову бійню. Все навколо мало жахливий вигляд: запах крові, обгорілі уламки техніки, сліди вибухів. Це виглядає не просто як знищення - це помста. Але зараз нас хвилює інше — ми знаємо, що ця найманка не може бути далеко.

— Встановіть дрони, перекрийте всі можливі виходи, — віддав я наказ, і команда одразу ж розпочала роботу. Ми діяли швидко, але обережно.

Першим щось помітив Джаред.

— Рух на південному вході! — крикнув він, аналізуючи дані з дронів. — Хтось щойно активував мінімальне енергетичне поле.

— Це вона. — промовив я, і ми рушили в зазначеному напрямку.

Ми дісталися до вузького проходу, де силове поле вже зникло. Тут були сліди боротьби: уламки металу, відбитки черевиків. Але жодної живої душі. Я відчуваю, що вона близько...

— Вона грається з нами, — пробурмотів Лукас, розглядаючи сліди.

— Тримайтеся напоготові, — попередив я.

Ми просувалися далі, коли раптом з-за рогу пролунав вибух. Усі одразу розсипалися, займаючи позиції. Дим заповнив простір, і в цю мить я побачив її — силует у темному спорядженні, знову в масці. Вона рухається так швидко, що ми не встигли зреагувати.

— Зупиніть її! — крикнув я, але найманка вже зникла за наступним поворотом.

Джаред активував дронів, але за мить у навушниках наших коммунікаторів пролунав жахливий скриплячо-писклявий звук.

— Бляха, якого чорта! - вилаявся я, зриваючи навушник. 

У відповідь я почув крик Лукаса.

— Вона там! — вигукнув він, але коли ми прибігли, там залишилася лише розірвана камера дрона й жмут металевих уламків.

Фантом знову обіграла нас. Коли ми нарешті вибралися з того клятого проходу, вона залишила для нас чергове повідомлення. На розбитому екрані дрону світились просте послання “Не женіться за привидом”.

— Вона зламала нашу систему і заглушила всю техніку. - прогарчав Джаред, підійшовши ближче. - Я зараз сканую систему, але вже очевидно, що вона на якийсь час отримав доступ до серверів.. - додав він тихіше. 

— Як надовго? - перепитав я, ледь не загарчавши від злості. 

— Достатньо для скачування. - відвовів Джаред, сплюнувши на підлогу. 

Чорт забирай. Тепер вона знає все про нас. А ми про нього досі ні чорта не знаємо!  

— Відправляйте звіт. — глухо сказав я, стискаючи кулаки. — Ми її знайдемо. Наступного разу вона не вислизне.

Всі розуміли, що це не кінець. Гра продовжується. І ми більше не можемо дозволити собі програти.