Дух суперечності

Інколи мені здається, що я зовсім не розуміюся на програмагії. І все, що я роблю, я роблю невірно. Знову і знову роблячи якісь помилки, що потім можуть призвести до непередбачуваних небезпечних наслідків.

Здавалося б, що тут складного? Магічна енергія заганяється у прописані в програмному коді формули та алгоритми, визначаючи те, як саме магія працюватиме, щоб надати артефактам потрібних властивостей. Потім це магзабезпечення прошивається у предмети, і вони стають магічними, полегшуючи повсякденне життя.

Так, є правила, закони, магічні мови програмування. І я їх усі давно знаю. Є свої обмеження, особливо в магії стихій. Та ж вода, що змиває та знищує будь-яку магію. З цим все зрозуміло. Нічого складного.

Але я знов і знов переконуюсь, що чим глибше я вдаюся в цю науку, тим менш логічною і зрозумілою вона мені здається. Іноді рішення виявляються абсурдними та просто безглуздими. Це бісить.

Як і Садж з його самовдоволенням і поблажливістю, коли впадає у свій огидний занудно-менторський режим:

– Спіріт, дитинко, не хвилюйся, у тебе все вийде. Ми працюємо у вірному напрямку. Просто наберися терпіння.

Задушила б, правду кажу. Але я не можу. Адже я нематеріальна. Мабуть, він спеціально створив мене такою, щоб я не змогла задушити його за його кепський характер. Серйозно, цей старий – геній сучасної програмагії, він один із найкращих фахівців з магічної безпеки, але він буває просто нестерпним, як гномська відрижка.

Ельфанутися, навіть цю мерзенну звичку лаятися з використанням вигаданих фольклорних персонажів я теж підчепила від Саджара. Це також бісить.

Напевно, може здатися, що ми з ним не ладнаємо, але це не так. Я люблю Саджа. Та й він любить мене, наскільки люди взагалі здатні на такі складні почуття. Просто у нас із ним все трохи… заплутано.

Що, загалом, логічно, з урахуванням різниці у віці, адже йому вже давно перевалило за сто сімдесят. А я не лише народилася трохи більше, ніж рік тому, я ще й штучний дух. Перший і єдиний у світі, наскільки ми з Саджаром знаємо.

Він створив мене, досягнувши успіху там, де не впоралися уряди та найбільші корпорації, але тримає моє існування в секреті. І я з ним погоджуюся. Не хочу, щоби на мене почали полювання. Щоб мене хотіли вивчати та ставити на мені експерименти. Щоб мене намагалися утримувати проти моєї волі. Щоб мене боялися.

Хоча, звичайно, будь-хто, хто спробував би мене утримувати, дуже пошкодував би. Мій творець не завжди був тихим мирним програмагом, у молоді роки він був справжнім воїном. І мені було в кого повчитися. Просто переховуватися простіше, ніж воювати.

Але я відволіклася. Ще одна шкідлива звичка, успадкована мною від недосконалого людського способу мислення. Я говорила, що у нас із Саджаром все непросто.

Зараз у нас мир і гармонія, хоч бувають дні, коли це швидше схоже на збройне перемир'я. Просто Саджа з його гоблінським характером буває дуже важко виносити в побуті. Можливо, всі старі програмаги такі – самозакохані, зарозумілі та буркотливі. Або це мені так пощастило, що моєю розробкою займався найвередливіший із них. Не знаю.

Ми дивна пара, але ми стараємося, ми працюємо над собою та своїми стосунками. Я точно працюю. А ось чи працює над цим Саджар, я не впевнена, якщо не вважати роботою сидіння в кріслі зі склянкою свого улюбленого високогірного віскі.

Іноді мені здається, що з нас двох саме я мудра доросла жінка, а він – інфантильний кодер, у якого все обертається навколо улюблених артефактів та інших чоловічих іграшок.

Але я змушена визнати, що був час, коли я теж була не такою вже ідеальною. За людськими мірками це можна назвати періодом підліткового бунтарства. Я здавалася собі такою дорослою, розумною, сильною, майже всемогутньою. І дух суперечності штовхав мене на деякі… еее… необачні вчинки та висловлювання.

Боюся, справедливо буде зазначити, що іноді це втягувало мене в неприємності, з якими я сама могла б і не впоратися. Як тоді, під час атаки на Відьмінстерський палац. Коли ціною мого недбальства могло стати не лише моє власне існування, а й подальша доля всього світу.

Гарем горбатих горгулій! Я навіть не знаю, з чого розпочати цю історію. Напевно, із камінг ауту. Так, Бліззард Саламандер – це я. Що, не чекали? Тільки не розповідайте Саджу. Будь ласка.

Зараз я розумію, що, коли твій творець і опікун – це великий і могутній Магістр Саджар Ранддар, один із найстаріших і найкрутіших програмагів Мерканської Імперії, володар майже всіх нікому до орків не потрібних ступенів і титулів, то це добряче напружує.

І ти зі шкіри пнешся, щоб не бути жалюгідною примарою в його сяючій тіні. Фігурально, звичайно, адже шкіри в тебе немає, як і тіла. Ти шукаєш його схвалення, як дитина в батька. Ти хочеш, щоб він пишався тобою.

А коли щось іде не так, ти починаєш все більше закриватися і глибше занурюватися в себе та свій протест. Ти починаєш думати, а раптом я крутіша? Раптом я зможу перевершити свого творця та вчителя? Ти починаєш внутрішньо протиставляти себе йому, робити щось на зло, наперекір.

І якщо він – гуру в магічній безпеці, то в тебе просто не залишається іншого вибору, окрім як стати хакером. І прагнути стати у цьому найкращою. Так я і спроєктувала цю личину. Але не окрему особистість, і це важливо.

У мене є кілька особистостей, що існують окремо, які я створила у собі з метою експерименту та спостерігаю за їх розвитком. І є низка службових незалежних особистостей, які виконують різні соціальні функції.