00:00 Різдво

Яна прокинулася від того, що відчула пустоту поруч себе.

Занавіски на вікні були прочинені і світло від вуличних ліхтарів та святкових гірлянд проникало через прозоре скло, даючи змогу добре все роздивитися в кімнаті.

Окрім дівчини тут не було нікого. Крістіан ніби розчинився у повітрі, залишивши після себе солодкі спогади та тепло на подушці, яке ще не встигло охолонути. Вона пройшлася долонею по постільній білизні та задумавшись, встала з ліжка, ніби ведена маною, підійшла до вікна. Не дарма їй так хотілося туди дістатися, адже, тільки-но вона підійшла до прозорого, на холодному склі побачила теплий відтиск чоловічої долоні, що манив до себе та спонукав накрити контури жіночою долонею. І Яна зробила це, в думках попрощавшись з особливою людиною, яку зустріла в ніч перед Різдвом, з тим, кого більше ніколи не побачить, але все життя буде його пам’ятати.

Вона стояла, а за вікном дух Різдва ширяв у повітрі, заполоняючи світ собою та даруючи людям добрі сни та святковий настрій. Зорі шепотіли до нього, випитуючи усі таємниці, взамін віддаючи магію свого світла.

- Тепер вона завагітніє? – заглядали вони крізь прозорі шибки, споглядаючи на усміхнену дівчину.

- Так, - відповів дух безсило, але задоволено.

- Ти стільки сил віддав аби на вечір стати людиною та зробити це чудо, а у висновку вона стане матір’ю одиначкою, - продовжували яскраві свій відгомін. – Не думаєш, що це тяжка доля для жінки за якою наглядав все її життя?

- Зате її заповітна мрія здійсниться, - відповів дух, проходячи крізь стіни невидимими хвилями, проникаючи крізь шкіру та концентруючи енергію у сонячному сплетінні. - Вона заслужила цього, - прошепотів далі, коли Яна відчула ніжне тепло в грудях та поклала долоні в тому місці де по-особливому відчувалося.

- Але тепер ти майже безсилий та можеш заблукати у вічності, - не переставали зорі дзвеніти, переживаючи за свого побратима, який із початку віків ширяє під їхнім світлом.

- До поки існують люди подібні їй, я ніколи не заблукаю, ніколи не пропаду, - відповідав дух впевнено. - В середині неї проростає зерно віри, що дає мені надію, а причина цьому всьому – любов, - говорив з любов’ю безтілесний. - Я не ліхтарики на ялинці, не прикраси на будинках і навіть не святкові музичні мотиви. Я – і є любов, яку люди дарують один одному, дитяча щира віра в дива, надія на безхмарне майбутнє, сімейні розмови за святковим столом та теплі щирі посмішки. Я – щире та безкорисливе бажання допомагати іншим та ділитися добром, я – дух Різдва і я завітаю до кожного хто вірить, а до тих хто втратив віру, але заслуговує на чудо, я обов’язково прийду у людській подобі, - відповів дух, проникаючи блаженним теплом у серця тих, хто вірив у нього.